Таємниця одного адміністратора

Провінційний чиновник, особливо дореформених часів, – і досі рідкісний гість на сторінках вітчизняних наукових монографій, дисертаційних досліджень, ба, навіть, статей у спеціалізованих періодичних виданнях. Поясненням цього феномену є, мабуть, сформована ще класичною російською літературою і діяча-ми доби Великих Реформ слава більшості миколаївських чиновників чи то як «сірості», посередності (стор. 73), чи то як хабарників і крадіїв [1]. З іншого боку, тривалій відразі до студій з адміністративної історії прислужилася логіка т.зв. «національного наративу», за якою місцевий представник імперської адміністра-ції видавався своєрідним «чужинцем» – колоніалістом чи колабораціоністом. Втім, останні десять років досі так само національно орієнтовані англо- і російськомовна історіографії демонструють тенденцію до «імперського пово-роту» («imperial turn»), зокрема, актуалізуючи і переосмислюючи проблематику адміністрування Російської імперії [2]. Вкупі зі зростаючою від часів Великих Реформ кількістю поодиноких праць із історії місцевого управління [3], зокре-ма, і біографічного спрямування [4], це дозволяє очікувати і вітчизняного рене-сансу студій у царині адміністративної історії.