Еколого-правові аспекти діяльності Європейського суду з прав людини у сфері поводження з відходами в контексті конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Конституцією України в ст. 9 визначено, що: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України» [1]. Одним із загальновизнаних міжнародних документів, що значною мірою впливає на сучасний стан та розвиток правової системи України є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікована Україною 17 липня 1997 року. Не зважаючи на те, що ця Конвенція прийнята ще у 1950 році її положення не є статичними, а мають тенденції для подальшого розвитку з урахуванням змін світоглядних, суспільно-політичних та правових поглядів. Велике значення для збереження відносної сталості правових норм Конвенції з одночасним забезпеченням адекватного реагування на зміну зазначених умов має діяльність Європейського суду з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд. Більше того на національному рівні Україною прийнято Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України.