Совєтський кінематограф як засіб формування ідентичності населення України в період масових репресій (в др. пол. 30-х р. ХХ ст.)

Abstract

Наприкінці 1920-х Сталін став активніше втручатися у справи різних сфер мистецтва, зокрема кіно. Він поступово перетворювався на головного продюсера, цензора, редактора та глядача кіно: дивився картини у себе в Кремлі, особисто «креслив» сценарії, змінював назви фільмів. Розмаїття художнього життя плескалося, зникали численні угруповання та авангардні течії. Весь полілог 1920-х згортався в монологічну структуру — соціалістичний реалізм. Торішнього серпня — вересні 1934 року на Першому з'їзді радянських письменників соцреалізм оголосили основним методом радянської літератури. У кіно курс на соцреалізм взяли на Всесоюзній творчій нараді працівників радянської кінематографії у січні 1935 року. І саме з цього часу і починається вплив совєтського кінематографу на формування ідентичності українського населення. Метою дослідження є дослідження історії становлення та розвитку українського кінематографа в контексті суспільно-політичних та національно-культурних процесів в Україні Задля досягнення поставленої мети слід виконати наступні завдання: 1. визначити методологічні засади дослідження; 2. надати характеристику джерельній базі; 3. дослідити основні аспекти прояву радянських тоталітарних догм та їх відбиття на населення; 4. проаналізувати діяльність кінорежисерів та їх спроб потаємно втілювати протистояння тоталітарним системам. Об'єктом дослідження є рядське кіно 1935-40 х років у кіномистецтві Предметом вивчення є історична оцінка діяльності радянської системи у кінотворчості Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання, застосування яких зумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в поєднанні їх соціального змісту й юридичної форми. Наукова новизна полягає в: 1. постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала ґрунтовного висвітлення в історичній науці; 2. зроблено спробу простежити основні етапи радянізації України за допомоги кіномистецтва. Практичне значення роботи полягає у тому, що результати роботи можуть бути використані в узагальнюючих працях і навчальних посібниках з історії української історіографії, джерелознавства історії України та інших країн, архівознавства й археографії, музеєзнавства, розробці та читанні навчальних курсів. Структура роботи: вступ, два розділи, чотири підрозділи, висновки, список використаних джерел. У Висновках підсумовано: Отже, відповідно до проведеного дослідження, можна підсумувати, що: 1. В кінці 1930-х рр. відбуваються найбільші зміни в системі управління кінематографією, пов’язані з пошуком організаційних форм, здатних примирити різноспрямовані тенденції. Новий підхід до організації кіномистецтва завдав очевидний збиток кінопромисловості. Низка партійних і урядових постанов, прийнятих на межі 1930–1935 -х рр., були спрямовані, по суті, на згортання ігрової кінематографії радянських республік і на розширення виробництва агітаційних, пропагандистських та навчальних стрічок. 2. Щодо впливу кіно на спробу побудови освіти в радянському суспільстві то неодноразово у статтях наголошується, що тиск на дитячу самосвідомість дуже сильно закарбовувався, Скласти вичерпне уявлення про роль кіно в шкільній освіті 20-35 рр. ХХ ст. за допомогою опрацювання лише літератури неможливо, але сподіваємося, що ми змогли дати відповіді на деякі питання і зацікавити цієї темою. Можна сказати що саме радянський стрій був дуже діявим і саме кіно відображало ту політичну окрасу тогочасного строю. Про нього стали все активніше говорити як про засіб впливу на глядача, зокрема учня, – безперечно. У фаховій педагогічній літературі з’явились перші дослідження нових можливостей навчання з використання фільмів, пропонувались окремі уроки з історії та теорії кіномистецтва, порушувалося питання створення спеціальних навчальних фільмів. 3. Таким чином, надалі диктаторському режиму вдалося повністю підпорядкувати кінематографію своїм інтересам і запитам. Всі перспективи автономного розвитку української кінематографії були знищені. Що стосується ігрових картин, то вони піддавалися жорстокій цензурі, а кількісний показник кіновиробництва виявився нижчим, ніж в 1920-ті рр. Це дозволяло вирішувати агітаційно-пропагандистські завдання, але негативно позначалося на комерційній складовій, доводило систему кінематографа до стагнації з економічної точки зору. Крім того, сталінізм позбавив режисерів творчої свободи.