Кафедра міжнародних відносин і аудиту

Управління інвестиціями, як система, припускає наявність суб’єкта управління, в якості якого можуть бути органи управління у вигляді спеціально створених структур. На рівні національної економічної системи суб’єктами управління інвестиціями є виконавчі органи влади: уряд, галузеві міністерства, національні інвестиційні інститути тощо, основними функціями яких у цій галузі виступають координація і регулювання, а завданнями – створення сприятливих умов для ефективної інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання, формування і розподіл інвестиційних ресурсів в обсягах, необхідних для задоволення інвестиційних потреб стратегічно значимих галузей і розширеного відтворення, вирішення соціальних проблем. В сучасних умовах господарювання активна роль в управлінні інвестиційним процесом належить державним органам, які формують інвестиційну політику. В розробленій моделі, в управлінську систему, входять органи законодавчої та виконавчої влади, адже саме через них відбувається державний вплив на інвестиційний процес.

Стратегічні комунікації є важливим інструментом у забезпеченні національної безпеки та захисті національних інтересів у сучасному глобалізованому світі. Вони включають не лише традиційну дипломатію та медіа, але й ефективне використання інформаційних технологій, соціальних мереж та інших комунікаційних платформ. Для України, як країни, що зазнає гібридних загроз, стратегічні комунікації стали важливим засобом формування міжнародного іміджу, протидії інформаційним атакам і забезпечення внутрішньої згуртованості суспільства.

Однією з потенційних моделей міжнародної інтервенції є операції з підтримання миру (Peace Operations Ops, PSOs), що можуть реалізовуватися поза межами міжнародних безпекових та інституцій колективної оборони. Через постійну блокаду з боку держав, які є частиною системи міжнародних інституцій, зокрема Ради Безпеки ООН (РБ ООН) та проблемність задіяння НАТО чи ЄС запроваджувати операції за межами свого мандату, виникає потреба осмислення потенціалу так званих "коаліцій охочих".

Російська агресія проти України триває з 2014 року та є яскравим прикладом багаторівневої гібридної війни, яка об'єднує класичні військові дії з інформаційно-психологічними, кібернетичними, економічними та енергетичними атаками. Такий тип агресії становить особливу загрозу для демократій, які залишаються вразливими до зовнішнього втручання через відкритість політичних систем, вільні медіа та високий рівень цифровізації. Метою цього дослідження є висвітлення основних підходів до інтерпретації особливостей гібридної агресії росії проти України.

У сучасних умовах загострення геополітичної конкуренції та наростаючої агресії з боку Російської Федерації питання ролі європейських держав у забезпеченні міжнародної безпеки та відстоюванні глобальних норм набуває особливої актуальності. Повномасштабне вторгнення РФ в Україну у лютому 2022 року поставило перед Європою та її ключовими союзниками завдання не лише стримати подальшу експансію агресора, а й показати здатність.

Сучасний міжнародний стратегічний безпековий ландшафт характеризується безпрецедентним рівнем турбулентності та невизначеності. Війна в Україні, зростання геополітичної напруженості, фрагментація світової економіки та технологічні революції створюють складні виклики для глобальної стабільності та міжнародного співробітництва. В цьому контексті особливого значення набувають трансатлантичні відносини між Європейським Союзом та Сполученими Штатами Америки, які є ключовими гравцями у світовій політиці та економіці. Європейський Союз, як потужний економічний блок, прагне утвердити та зміцнити своє глобальне лідерство у складних умовах, що постійно змінюються. Одним з важливих інструментів у цьому процесі є тарифна політика, яка відображає економічну готовність ЄС до трансформацій у зовнішній торгівлі, зокрема зі своїм стратегічним партнером – США.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року стало поворотним моментом для європейської системи безпеки. Цей акт агресії продемонстрував критичну залежність Європейського Союзу від зовнішніх факторів у сфері оборони, енергетики, озброєння, а також виявив неспроможність оперативно реагувати без підтримки НАТО та США. У цьому контексті питання європейської стратегічної автономії (ЄСА) набуло нової актуальності.

У період війни суспільство змінюється особливо стрімко, адже зростає потреба в оперативних і нестандартних рішеннях. Обмежені ресурси та постійна загроза змушують шукати нові підходи до організації процесів, зокрема через використання сучасних технологій. Саме в таких умовах з’являються інновації, які в мирний час могли б залишатися лише на стадії розробки. Швидкими темпами розвиваються дрони, автоматизовані системи управління, цифрові платформи, нові засоби комунікації та кіберзахисту. Ці розробки не лише відповідають нагальним потребам, а й стають основою для оновлення інфраструктури, економіки й державного управління. Багато з них після випробування в екстремальних умовах знаходять застосування у повсякденному житті. Така трансформація можлива завдяки взаємодії науковців, інженерів, бізнесу та держави. У результаті формується нова технологічна реальність, що відкриває шлях до подальшого розвитку країни.

Метою цієї роботи є дослідження особливостей функціонування соціальних мереж як складової цифрової дипломатії та визначення їх потенціалу для реалізації зовнішньополітичних інтересів України. Соціальні мережі стали ефективною складовою публічної дипломатії, яка, згідно з концепцією «м’якої сили» Дж. Найя, дозволяє державам впливати на міжнародне середовище без застосування сил.. В межах цифрової дипломатії в Україні активно використовуються такі платформи, як Twitter (X), Facebook та Instagram.

Російсько-українська війна є однією з найбільш визначальних подій XXI ст., яка розпочала новий етап в історії, зокрема через особливості ведення війни в сучасну епоху. Нині інформація виступає не менш важливою зброєю, ніж військова техніка, а самі умови ведення сучасної війни значно відрізняються від війн минулого століття завдяки використанню новітніх технологічних засобів. Російсько-українську війну наразі визначають як гібридно-інформаційну, це означає, що важливу роль відіграють дезінформація та пропаганда, як головні застосовувані агресором методи для досягнення цілей.