Щодо розвитку системи аграрного права

Традиційно в системі аграрного права виділяють інститут правових засад використання природних ресурсів у сільському господарстві [1, c. 273-299; 2, с. 546-556]. На наш погляд, такий підхід є дещо обмеженим, адже не враховує зворотній бік сільськогосподарської діяльності, в процесі якої і використовуються вказані ресурси, – її шкідливий вплив на навколишнє середовище та необхідність здійснення його охорони. На взаємозв’язок природоресурсної та аграрної сфери неодноразово зверталася увага у науковій літературі. Так, М.В. Краснова, зазначає, що з одного боку вони спрямовані на використання природних ресурсів (зокрема земельних, водних, лісових, фауністичних), з іншого – здійснюють регулювання негативного впливу відповідної господарської діяльності на стан навколишнього природного середовища, життя та здоров’я людини в результаті застосування при цьому небезпечних речовин (пестицидів, агрохімікатів), неналежних способів меліорації, експлуатації природних ресурсів, появи при цьому небезпечних відходів аграрної промисловості, деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених сільськогосподарських угідь [3, с. 49]. Зарубіжні науковці також пропонують враховувати взаємний вплив сільськогосподарської діяльності на навколишнє середовище (здебільшого негативний) і навпаки (сільськогосподарське виробництво безпосередньо залежить від стану навколишнього середовища, оскільки передбачає інтенсивне використання природних ресурсів). У контексті зазначеного цікавою є пропозиція щодо формування агроекологічного права [4, с. 4], як міжгалузевого правового інституту, в рамках якого можливо комплексно підійти до розв’язання проблеми збереження природного потенціалу сільських територій.