Роздуми про русифікацію: як і навіщо боротися з цим злом в Україні

Русифікація, зросійщення – це поняття, яке широко вживається (спершу – у політичній публіцистиці, потім – в історичній науці та політології) з кінця 19 - поч. 20 ст. на означення державної політики, що мала забезпечити всебічну інтеграцію народів Російської імперії, а згодом – народів СРСР. Кінцевою метою русифікації була політична лояльність та мовно-культурна асиміляція неросійських етносів (у тому числі й українського), тобто позбавлення їх власної ідентичності [1]. Проблема нищення української мови, а відповідно й культури існує навіть довше, ніж існує сам термін «русифікація», ця проблема актуальна протягом останніх 400 років. Українську мову забороняли сотні разів, про це, наприклад, писали дисидент Іван Дзюба [2], дослідниця й письменниця Раїса Іванченко [3], Роман Сушко в його історичній праці «Хроніка нищення української мови» [4]. Упродовж цих чотирьох століть її намагалися знищити, витіснити, а носіїв мови репресували, насильно вивозили далеко від рідної землі або змушували емігрувати з України.