Ліванський письменник під кедром і вербою

В історії сучасної арабської літератури важливу роль відіграв Михаїл
Нуайме (1889–1988). [1]. Його творча спадщина широка й багатоманітна:
прозаїк, майстер психологічної новели й біограф, поет-новатор і, безумовно, глибокий і своєрідний мислитель, що зумів у своїх книжках і окремих есе створити власний світ, світ духовності й гуманізму. Ліванський письменник Тауфік Аввад якось назвав його «відлюдником з Шахруба» (Шахруб – це місцевість у горах біля Біскінти, де він проводив своє самітне життя в теплі пори року). Але в цій назві відбився лише факт його фізичного існування, зовнішній образ буття. Адже своїм інтелектом, своїм духом він жив життям свого народу і всієї планети, активно впливав на процес розвитку сучасної літератури арабського світу. Варто наголосити, що, крім досягнень у згаданих царинах творчої діяльності, М. Нуайме посідає цілковито виняткове місце в історії арабської літератури ХХ ст. і як крити критик. Власне, з нього й започаткувалася сучасна арабська критика.