Знову про причини ліквідації Запорозької Січі (маловідомий ордер П.О.Норову при призначенні правителем у колишньому Запорожжі)
Resumen
Знищення Нової Січі влітку 1775 р. відноситься до ключових, знакових дат
української історії та історіографії. Навряд чи знайдеш працю українських
істориків, присвячену останнім часам Запорозької Січі, в якій би не йшлося про
віроломний напад на Січ російських військ у червні 1775 р. та політику щодо
запорозького козацтва імператриці Катерини ІІ. В той же час важко знайти і
праці російських істориків, в яких би не йшлося про грандіозні успіхи і велику
місіонерську діяльність Катерини ІІ на півдні України, в тім числі і в плані
приборкання запорожців. На жаль, ці дві національно-орієнтовані (чи то одна з
них шовіністично налаштована – за термінологією української історіографії
стосовно російської) історіографії ніяк не перетнуться і не знайдуть той
компроміс, який би дозволив на деякий час поставити крапку у вирішенні цього
питання. Тому про ліквідацію Запорозької Січі можна писати „ще раз” і
„знову”, а потім „ще раз” і „знову”[1]. Зламати цей ланцюжок можна звичайним
для професійного історика шляхом: позбутись псевдонаукових орієнтирів та
звернутись до джерел. Що і робиться останніми роками. Маємо на увазі
публікації „Архіву Коша Нової Запорозької Січі”, а також низку публікацій
документів, зроблених запорізьким відділенням Інституту української
археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України [2]. Отже
публікація ще одного маловідомого, але доволі цікавого документу, тільки
якісно доповнить таку багату джерельну скриньку.
Colecciones
- СА, 2005 рік [19]