Для забезпечення права кожного на справедливий суд та повагу до інших гарантованих Конституцією і законами України прав і свобод у системі судоустрою утворюються і функціонують суди різних ланок та інстанцій, компетенція і повноваження яких щодо розгляду та вирішення тих чи інших спорів визначаються процесуальним законом, наголошують М.П. Баб’юк та О.А. Руденко. Вчені зазначають, що розмежування компетенції щодо здійснення правосуддя у цивільних, господарських, адмінітартивних справах між судами однієї ланки залежно від території, на яку поширюються їх повноваження, здійснюється за правилами територіальної юрисдикції. Разом із тим, на практиці непоодинокими є випадки пред’явлення позову з порушенням правил територіальної підсудності, встановлених у ЦПК, ГПК, КАС України, або неможливості здійснення розгляду і вирішення справи компетентним судом з об’єктивних причин [1, c. 12]. За таких обставин для забезпечення виконання завдань цивільного, господарського, адмінітсративного судочинства передбачено процесуальний порядок передачі справи з одного суду до іншого.

Встановлення правового режиму надр регламентується рядом нормативно-правових актів, зокрема, ст.13 Конституції України, де визначено, що надра Землі та їх ресурси, які знаходяться в межах території України, її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу [1]. Відповідно до Кодексу України про надра від 27 липня 1994 року визначено, що надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння [2]. При цьому надра мають розумітися як певні ті ділянки поверхні землі, що містять корисні копалини. Правове регулювання використання надр та їх ресурсів встановлюється рядом законодавчих актів, зокрема: Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», де у статті 5 визначено, що надра є частиною довкілля

Підстави звільнення від доказування – це передбачені у цивільному процесуальному законодавстві обставини за наявності яких учасники справи звільняються від доказування в силу наявності у таких обставин правових властивостей доказового характеру.

Основними видами експертиз, що призначають суди при вирішенні цивільних справ, є: почеркознавча; авторознавча; технічна експертиза документів; біологічна; екологічна; автотехнічна; стану доріг та дорожніх умов; гірничотехнічна; пожежно- технічна; будівельно-технічна; в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності; електротехнічна; комп’ютерно-технічна; економічна; товарознавча; автотоварознавча; оціночна; експертиза охорони прав інтелектуальної власності; психологічна; мистецтвознавча. Судова експертиза призначається майже у всіх випадках, коли для з’ясування певних обставин справи необхідні спеціальні знання.

Інформаційна безпека є надзвичайно важливим питанням для будь-якої організації чи ділової сфери. Захист даних та персональної інформації є ключовим елементом бізнесу в нашому світі, де кількість інформації збільшується щодня. Отже, етапи розвитку інформаційної безпеки є надзвичайно важливими для розуміння того, як забезпечити безпеку даних та інформації в роботі юридичних осіб.

Чинна система надання соціальних послуг, соціального захисту населення має недоліки різного характеру, що спричиняє зниження рівня реалізації соціальних прав громадян. Одним з таких чинників є недоліки інформаційного забезпечення соціальної сфери. На необхідність удосконалення цього аспекту функціонування соціальної інфраструктури вказують як нормативно-правові акти так і науковці.

У галузі забезпечення кібербезпеки, вважає В. В. Бухарев, Національна поліція України наділена повноваженнями щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань у кіберпросторі; запобігання, виявлення, припинення та розкриття кіберзлочинів; підвищення поінформованості громадян про безпеку в кіберпросторі.

Здійснення виборчих прав вимагає впровадження системи законодавчих гарантій [1, с. 98]. В юридичній науковій публіцистиці спостерігається неоднозначність підходів до визначення сутності та співвідношення понять «охорона виборчого права» та «захист виборчого права».