Розширення прав і можливостей громад є одним із ключових факторів, що визначають успіх відновлення економіки, інфраструктури та соціальної структури країни після військового конфлікту. Роль громад є особливо важливою з огляду на ситуацію в Україні, яка серйозно постраждала від війни.

Дисертацію присвячено виявленню особливостей взаємодії елементів транспортно-технологічної системи «шахтовий газопровід – гірнича виробка» (ШГ – ГВ) з метою здійснення оперативного контролю технічного стану дегазаційних газопроводів, визначення їхньої пропускної здатності й упровадження інноваційних технічних методів і засобів для підвищення експлуатаційних показників системи в реальних умовах шахтового середовища. У роботі розглянуто результати визначення стану дегазаційних систем вугільних шахт України, наведено проектних рішень, пов’язаних з дегазацією та умовами транспортування метаноповітряних сумішей (МПС). Проведено аналіз математичних і комп’ютерних моделей визначення особливостей руху МПС у шахтових дегазаційних трубопроводах, методів і способів зниження в них гідравлічного опору та підвищення пропускної здатності наявних дегазаційних системи. Аналіз газового стану середовища вугільних шахт України показує, що дегазаційні системи використовують тільки на 14 підприємствах. При цьому на дегазацію припадає 15 % від сумарного обсягу утилізованого метану. На 8 вугільних шахтах концентрація метану в МПС, яка відводиться системами дегазації, станове менше 25 %. Враховуючи, що дегазація суттєво впливає на газовий стан шахтового середовища, особливої актуальності набуває оптимізація процесів дегазації на основі регулярного моніторингу. У роботі проведено експертні оцінювання наявних методів діагностики технічного стану шахтових дегазаційних трубопроводів прокладених у пластових підземних виробках з нестійкими бічними породами й підошвами, схильними до здимання. За результатами планових маркшейдерських вимірювань та обстежень технічного стану пластових підготовчих виробок було встановлено потенційно небезпечні зони деформацій гірського масиву та визначено показники зміни положення у просторі, змонтованих там дільничних дегазаційних газопроводів. Аби дослідити режими роботи дегазаційного газопроводу в подібних умовах експлуатації, було розроблено комп'ютерну модель взаємодії елементів транспортно-технологічної системи «ШГ – ГВ». Результати теоретичних та експериментальних досліджень процесів деформації шахтових дегазаційних газопроводів дають змогу прогнозувати зміни їхнього положення в просторі під час інтенсифікації підземної розробки газовугільних пластів. За результатами діагностики технічного стану шахтових газопроводів встановлено, що деформації гірського масиву й просторові зміни траси газопроводу в профілі та в плані зумовлюють утворення зон скупчення води, механічних відкладень вугільного і породного пилу в місцях їх прогину,а також спричиняють корозію внутрішніх стінок металевих труб. Неконтрольовані утворення подібних зон та порушення цілісності фланцевих з’єднань сталевих труб провокують надходження рудникового повітря в дегазаційну систему з атмосфери гірничих виробок, що знижує якісні характеристики каптованої МПС, зменшує пропускну здатність й ефективність роботи усієї шахтової дегазаційної системи (ШДС). У фундаментальних дослідженнях представників зарубіжних і вітчизняних наукових шкіл було встановлено, що для ефективної роботи дегазаційних систем з найменшими втратами за рахунок розрідження, створюваною вакуум-насосами, у мережі дегазаційних трубопроводів має бути мінімальний гідравлічний опір, забезпечено якісну герметизацію фланцевих з'єднань між ланками труб, а проектний профіль траси відповідати ухилам виробки. У зв'язку з цим до основних завдань дисертаційного дослідження віднесено встановлення першопричин, що зумовлюють розвиток типових і нетипових ушкоджень газопроводів в умовах шахтового середовища які викликають внутрішню корозію труб й утворення в середині них гідратів, суттєво впливає на експлуатаційні показники дегазаційної системи. Характер поширення в трубопроводі негативних чинників визначали за результатами моделювання умов взаємодії елементів транспортно- технологічної системи «ШГ – ГВ» з використанням програмного комплексу SolidWorks. Шляхом моделювання особливостей руху МПС у підземних дегазаційних трубопроводах складної конфігурації було обґрунтовано нові способи зниження гідравлічного опору переміщення цих потоків через дегазаційні трубопроводи та підвищення пропускної здатності транспортно- технологічної системи в специфічних умовах розробки газоносних вугільних пластів. Комплексне оцінювання технічного стану шахтових дегазаційних мереж показало, що традиційні методи їхнього контролю не завжди здатні виявити порушення герметичності стикових з’єднань дегазаційних труб та врахувати нестаціонарний характер руху газової суміші, особливо, коли гідратоутворення відбувається на ділянках мережі. За цих причин у вітчизняній практиці проектування та експлуатації ШДС малодослідженою залишається проблема визначення ділянок дегазаційної мережі, у якій має місце втрата прохідного перетину в трубах внаслідок там твердих і рідких компонентів. Спостерігаючи характерні ушкодження дегазаційних газопроводів, виконували їхню перевірку під час експлуатації в реальних умовах шахтового середовища. Розроблену програму й методику досліджень уперше в практиці експлуатації ШДС було впроваджено у виробничий процес ШУ «Покровське». Результати експериментальних досліджень технічного стану ШГ на діючих підприємствах дали змогу сформувати банк даних для розробки методів підтримання робочих характеристик цього об’єкта. У запропонованій методиці технічного обслуговування ШДС, де враховано ступінь цілісності трубопроводу, взято до уваги результати експертного оцінювання типових ушкоджень дегазаційної мережі. З огляду на категорію складності усунення таких ушкоджень їх було поділено на легкі (L), середні (M) і важкі (V). І тут критеріями оцінювання слугували параметри тривалості усунення кожної відмови та кількість залучених до цього працівників. Відомості про категорію складності усунення ушкоджень були основою розробки технічних рішень спрямованих на поліпшення методики обслуговування ШДС та ліквідації ушкоджень трубопроводів шахтових умовах. За результатами впровадження інноваційних технічних рішень було сформовано вихідні вимоги до застосування їх як невід'ємного функціонального елемента шахтових дегазаційних систем для підтримання функцій, контролю та реновації викривлених і деформованих у процесі експлуатації ділянок газопроводу. Також було розроблено методику визначення витрат на транспортування МПС із застосування полімерного газопроводу. При цьому завдяки перевагам дегазаційних мереж, виготовлених із композитних матеріалів, з’явились потенційні резерви поліпшення експлуатаційних параметрів газотранспортної системи. Так у цих мережах поліпшено зниження опору руху МПС, поліпшення якісних показників каптованого газу через значне зменшення в системі кількості стикових з’єднань та зникнення необхідності споруджувати об’єкти електрохімзахисту труб від корозії. Результати проведених розрахунків показали, що композитні трубопроводи в 1,5 рази економічно вигідніші, мають індекс їхньої ефективності на 40 % перевищує цей показник сталевих систем. Використання методики розрахунку витрат підтверджує доцільність більш широкого застосування композитних трубопроводів у системах дегазації вугільних шахт з ефектом підвищення якості переміщуваної МПС. У роботі подано математичну модель процесу руху МПС та гідратоутворення в дільничному дегазаційному трубопроводі. У цій моделі було враховано дію припливів повітря, твердих механічних домішок на параметри газової суміші та коефіцієнтів на величину гідравлічного опору. Особливістю математичної моделі дослідження реакції гідратоутворення в ШДС є те, що процес формування газових кристалогідратів розглянуто як рух вологонасиченої МПС в дегазаційному вакуумному трубопроводі, коли враховано внутрішній і зовнішній радіус труб. При цьому взято до уваги, що деформація гірського масиву зумовлює зміну профілю траси газопроводу, внаслідок чого порушується його герметичність. На базі проведених експериментальних досліджень і теоретичних міркувань було обґрунтовано параметри ефективного транспортування газової суміші через дільничні дегазаційні трубопроводи. Встановлено, що підчас утворення в ньому скупчень рідини відбувається аномальне збільшення абсолютної шорсткості внутрішньої поверхні труб. При цьому спостерігається періодичне зниження величин розрідження і витрати газової суміші до настання мінімальних значень. У цих обставинах для удосконалення наявних газотранспортних систем виявилось застосування у таких об’єктах труб, виготовлених із композитних матеріалів.

Оновлення змісту діяльності органів державної влади в умовах дії правового режиму воєнного стану, а також у період реалізації євроінтеграційних прагнень України носить широкомасштабний характер і спрямовується на структурні зміни державного апарату, трансформацію взаємодії владних інституцій із громадянським суспільством і бізнесом, удосконалення та поліпшення якості надання державних послуг. Національне агентство України з питань державної служби (НАДС) акцентує, що державна служба – це соціальний інститут, на основі якого розбудовується Україна як сучасна сервісна соціальна правова демократична європейська держава. Фундаментальною складовою очікуваних зрушень у системі державної служби України є державні службовці, покликані уособлювати сучасні принципи й підходи до управління країною. Провідна роль, що відводиться державним службовцям в умовах реформування системи управління, вимагає від них самих високого рівня професійної компетентності, яскравих особистісних якостей, англомовної та цифрової компетентності, креативного мислення й інноваційнойного підходу в прийнятті управлінських рішень. Саме тому інноваційність усе частіше виступає як модерна парадигма державного управління в Україні. Найбільше важливість інноваційних підходів позначилася на засадах, формах, методах і технологіях професійного навчання державних службовців. Інноватика стала органічною складовою не лише постійно оновлюваних та вдосконалюваних теоретичних засад професійного навчання державних службовців, але й повною мірою торкнулася форм організації занять, значною мірою наблизивши їх до практичної діяльності в органах державної влади за кращими зразками країн ЄС. У річному звіті НАДС за 2023 рік зазначається, що найбільш затребуваними напрямами професійної освіти в рамках індивідуальних освітніх запитів державних службовців є професійні знання; знання законодавства; комунікація та взаємодія; лідерство та управління змінами.

У дисертаційній роботі представлено вирішення важливого наукового завдання, яке полягає у розробці методології віртуального моделювання двопривідних інерційних грохотів із використанням програмного комплексу Dassault Systemes SolidWorks. Дослідження базується на досвіді відомих науковців у галузі механіки та вібротехніки, із застосуванням комбінованого підходу, що включає аналітичні методи, фізичні експерименти та комп’ютерне моделювання. Такий підхід уможливлює забезпечити всебічний аналіз динамічних характеристик обладнання, оптимізацію його конструкції та підвищення ефективності технологічних процесів. Основна мета дослідження – підвищення ефективності проєктування інерційних грохотів за допомогою інноваційних методів віртуального моделювання. Дисертація підкреслює значущість використання програмного комплексу Dassault Systemes SolidWorks для створення точних параметричних моделей і симуляцій, що дозволяє зменшити витрати та час на розробку фізичних прототипів. Використання віртуального моделювання забезпечує точність і надійність проєктних рішень, що є критично важливим у сучасних умовах конкурентного ринку. Основні висновки та досягнення Розроблено методологію комбінованого підходу, що включає аналітичні, експериментальні та комп’ютерні методи, забезпечуючи комплексний підхід до аналізу та проєктування інерційних грохотів. Ця методологія дає можливість усебічно враховувати всі фактори, що впливають на роботу грохотів, і забезпечує високу точність результатів. Підкреслено актуальність досліджень для промисловості, де підвищення ефективності технологічних процесів є ключовим фактором конкурентоспроможності. Використання сучасних методів проєктування дозволяє скоротити час від розробки до впровадження обладнання, що важливо для збереження конкурентоспроможності підприємств. Використання програмного комплексу Dassault Systemes SolidWorks дозволило створити віртуальні моделі грохотів та симулювати їх робочі процеси, підвищуючи точність аналізу та ефективність проєктування. Це забезпечує можливість детального вивчення динамічних характеристик грохотів, їх оптимізацію та підвищення надійності. Проведено фізичні експерименти, що підтвердили правильність аналітичних моделей та результати комп’ютерного моделювання. Це дає можливість забезпечити високу достовірність і надійність отриманих даних, що є основою для подальших досліджень і розробок. Розроблено автоматизоване робоче місце конструктора SolidWorks Parametric Design Workstation (SPDW), інтегроване з комплексом Dassault Systemes SolidWorks, що забезпечує оптимізацію конструкцій інерційних грохотів і підвищує їх надійність. Таке рішення дозволяє значно знизити витрати на розробку нових конструкцій, підвищуючи ефективність проєктування та скорочуючи час виведення продукції на ринок. Використання віртуальної реальності (VR) для створення тривимірних моделей грохотів дозволяє покращити процес проєктування і навчання технічного персоналу. VR-технології дають можливість детального вивчення конструктивних елементів і динамічних характеристик обладнання у віртуальному середовищі. Використання методів комп’ютерного моделювання для аналізу напружено-деформованого стану конструкцій дає змогу визначити критичні зони й оптимізувати конструкцію для підвищення її надійності та довговічності. Це сприяє покращанню експлуатаційних характеристик грохотів і зниженню витрат на їх обслуговування та ремонт. Запропоновано нові методи аналізу і проєктування, що базуються на сучасних комп’ютерних технологіях. Це дозволяє значно підвищити точність і ефективність процесів проєктування, забезпечуючи високу якість кінцевих продуктів. Дослідження засвідчило, що інтеграція сучасних комп’ютерних технологій у процес проєктування вібраційних грохотів є не тільки бажаною, але й необхідною для досягнення високих стандартів якості, ефективності та конкурентоспроможності продукції. Методологія віртуального моделювання, розроблена в дисертації, включає комплексний підхід із застосуванням аналітичних методів, комп’ютерного моделювання, фізичних експериментів, технологій віртуальної реальності та автоматизованого робочого місця конструктора. Цей підхід забезпечує інноваційне і надійне проєктування інерційних грохотів, що відповідає цілям і завданням наукової роботи, а також стандарту спеціальності 133 «Галузеве машинобудування». Отримані результати сприяють розвитку галузевого машинобудування, підвищенню продуктивності та конкурентоспроможності підприємств.

Представлена дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, в якій вирішено актуальну науково-технічну проблему оптимізації режимів взаємодії вуглевмісного масиву слабометаморфізованих порід з інноваційними кріпильними конструкціями, які включають комбіновані анкерні системи, для підтримання виїмкових виробок, що повторно використовуються; оптимізаційні рішення побудовані на базі розкриття механізму протікання процесу взаємодії у взаємозв’язку зі встановленими закономірностями впливу деформаційно-силових характеристик кріпильних конструкцій на мінімізацію параметрів проявів гірського тиску, що дозволило сформувати єдину стратегію їх ресурсозберігаючого вдосконалення для підвищення надійності та безпеки відпрацювання вугільних пластів у складних гірничо-геологічних умовах. На основі проведеного аналізу існуючих досліджень та практичного досвіду застосування інноваційних технологій підтримання гірничих виробок обґрунтовано актуальність та новизну підходу оптимізації режимів взаємодії масиву з кріпильними системами в умовах слабометаморфізованих порід при безпосередньому впливі очисних робіт у виїмкових виробках, що повторно використовуються. У роботі розглянуто комплекс взаємопов’язаних завдань, структурованих в єдину концепцію поєднання підходів до керування параметрами проявів гірського тиску та врахування особливостей застосування інноваційних кріпильних систем для підтримання виїмкових виробок, що повторно використовуються у слабометаморфізованому вуглевмісному масиві; використано наступний алгоритм реалізації мети досліджень. Підвищення ефективності використання сучасних технологій підтримання виробок із застосуванням комбінованих анкерних систем (поєднання сталеполімерних і канатних анкерів) вимагало більш глибокого розуміння сутності процесу зрушення зміцненого вуглевмісного масиву в зоні впливу очисних робіт, для чого виконано геомеханічне обґрунтування механізму протікання цього явища у взаємодії і взаємовпливу всіх кріпильних елементів між собою з урахуванням особливостей текстури та механічних властивостей прилеглих порід. Сформульовані принципи узгодження режимів роботи кріпильних елементів та їх загальної адаптації до закономірностей проявів гірського тиску обґрунтували необхідність розгляду процесу взаємодії в координатах «зусилля – переміщення» (відображено поняттям «деформаційно- силова характеристика») з критеріями мінімізації гірського тиску та максимально можливого наближення до умови рівноміцності елементів, що становлять кріпильну конструкцію. Розкрито механізм деформування та взаємодії армопородних розпірних структур у покрівлі та рамного кріплення з прилеглим масивом, який склав базу для визначення кількісних закономірностей взаємозв’язку геомеханічних факторів і деформаційно- силових характеристик кріпильних конструкцій, що включають комбіновані анкерні системи. Розроблені вперше методичні принципи мінімізації навантаження на кріпильну конструкцію виїмкових виробок, що повторно використовуються, побудовані на комбінації багатоваріантних обчислювальних експериментів за допомогою методу скінченних елементів (визначення деформаційно-силової характеристики масиву, що знеміцнюється) і положень нормативних документів з розрахунку параметрів склепіння природної рівноваги (деформаційно-силова характеристика порід склепіння). Методика отримання деформаційно-силової характеристики масиву, що знеміцнюється, доставляє закономірності її зв’язку з основними впливними геомеханічними факторами: глибина розміщення виробки, текстура порід надвугільної товщі та їх міцнісні властивості. При визначенні деформаційно-силової характеристики порід склепіння природної рівноваги методичні положення нормативних документів перетворені та доповнені врахуванням такого явища, як обмеження розмірів склепіння за рахунок реакції кріпильної конструкції. Тестування розроблених методичних принципів та результатів мінімізації навантаження на кріпильну конструкцію в умовах слабометаморфізованих порід вуглевмісної товщі показало їхню достатню адекватність і достовірність. Вперше встановлено закономірності впливу геомеханічних факторів на вибір оптимальних параметрів деформаційно-силової характеристики кріпильної конструкції. Закономірності отримані у вигляді графіків і рівнянь регресії. Виявлено стабільність степеневого зв’язку оптимальних параметрів кріпильної конструкції з геомеханічним показником H/R (H – глибина розташування виробки; R – середньозважений розрахункоий опір стиску прилеглих літотипів на відстань не менше 20 м) незалежно від типу текстури вуглевмісного масиву. Це дозволяє здійснювати єдину стратегію ресурсозберігаючого вдосконалення кріпильних конструкцій виїмкових виробок, що повторно використовуються і підтримуються у слабометаморфізованому масиві порід малої міцності. Обґрунтовано методичні положення послідовної реалізації етапів оптимізації режимів роботи кріпильної конструкції, що включає рамне кріплення та комбіновану анкерну систему. При цьому розкрито сутність трьох підходів до вирішення проблеми розрахунку деформаційно-силових характеристик складових елементів і кріпильної конструкції в цілому, яка базується на поєднанні та взаємному доповненні результатів досліджень на основі багатоваріантних обчислювальних експериментів та аналітичних методів будівельної механіки зі сполучною ланкою у вигляді розвитку уявлень про механізм взаємодії вантажонесучих елементів між собою і з прилеглим породним масивом у зоні впливу очисних робіт. На основі аналізу результатів багатоваріантних обчислювальних експериментів виділено чотири основні тенденції у текстурному перетворенні порід надвугільної товщі навколо виїмкової виробки, що враховані при оптимізації деформаційно-силових характеристик розпірно-блокових структур. Вперше розроблено загальний та пошаровий механізм опору кожної розпірно- блокової структури, що входить до армопородної конструкції. При цьому враховано взаємовплив усіх кріпильних елементів у процесі протидії гірському тиску та обґрунтовано напрям оптимізації їх деформаційно-силових характеристик. Розкрито геомеханічні причини, що не дозволяють використовувати існуючий арсенал методик проведення обчислювальних експериментів з урахуванням вимог максимально можливої адекватності та достовірності результатів. Альтернативою є обґрунтований принцип поєднання технологічних прийомів обчислювального експерименту з класичними положеннями методів будівельної механіки, на основі якого розроблена нова методика оцінки стану та розрахунку деформаційно-силової характеристики армопородної структури, що включає виконання шести послідовних позицій від пошуку поточних текстурних змін у надвугільній товщі під дією очисних робіт, до підсумкового визначення трьох груп закономірностей, необхідних для оптимізації режимів роботи кріпильної конструкції: сама деформаційно-силова характеристика; зв’язок несучої здатності та піддатливості кріпильної конструкції з геомеханічним показником H/R для всіх трьох типів узагальнених текстур вуглевмісного масиву. Отримані три групи емпіричних функцій спільно з критеріями мінімізації гірського тиску створили основу для пошуку оптимальних рішень з ресурсозберігаючого забезпечення стійкості виїмкових виробок, що повторно використовуються і підтримуються у слабометаморфізованому масиві порід малої міцності. На конкретних прикладах доведено можливість досягнення цілком задовільної відповідності деформаційно-силової характеристики кріпильної конструкції оптимальним значенням. Обгрунтовано, що режим роботи кріпильної конструкції, близький до оптимального, дозволяє на непрямих показниках (зміщення контуру виробки, втрата площі її поперечного перерізу, зростання нахльосту в замкових з’єднаннях), що визначаються експериментально, оцінити ступінь адекватності та достовірності розроблених методик. Цей новий методичний принцип виконання шахтних досліджень всебічно обґрунтований та реалізований при проведенні широкомасштабних вимірів параметрів проявів гірcького тиску в різних гірничо-геологічних і гірничотехнічних умовах підтримання виїмкових виробок, що повторно використовуються на шахтах Західного Донбасу. За підсумками порівняльного аналізу даних шахтних експериментів, маркшейдерських зйомок на вже відпрацьованих виїмкових ділянках і розрахункових залежностей їм дана позитивна оцінка: відхилення для більшості закономірностей змінювалися у діапазоні від декількох відсотків до 20 – 30%, що є цілком задовільним результатом щодо надійності гірничотехнічних розрахунків. Узагальнення всього обсягу виконаних досліджень дозволяє стверджувати: – доведено адекватність методики оптимізації режимів взаємодії масиву гірських порід з кріпильними конструкціями на прикладах цілої низки їх варіантів; – обґрунтовано достовірність методики вибору раціональних кріпильних конструкцій з режимом роботи, близьких до оптимального; – аналітично та експериментально встановлено область доцільного застосування комбінованих анкерних систем для підтримання виїмкових виробок, що повторно використовуються у слабометаморфізованому вуглевмісному масиві, – умови обмеження раціонального використання: досить стійка безпосередня покрівля з розрахунковим опором стиску заанкерованих порід зак R ≥14 – 20 МПа при діапазоні зміни геомеханічного показника / H R ≤ 45 – 50 м/МПа. Розроблені методики оптимізації режимів взаємодії гірського масиву з кріпильними інноваційними конструкціями та вибору їх раціональних параметрів прийнято до використання на шахтах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». Вони дозволяють здійснювати єдину стратегію ресурсозберігаючого вдосконалення кріпильних конструкцій виїмкових виробок, що повторно використовуються і підтримуються у вуглевмісному масиві слабометаморфізованих гірських порід. Сумарний фактичний економічний ефект від впровадження наукових розробок на шахтах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» становить 388,35 млн грн, участь автора – 77,67 млн грн.

Дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, яка присвячена розробці та дослідженню комп’ютерно-інтегрованих методів і засобів автоматизованого керування теплонасосними системами. У цій дисертаційній роботі на основі отриманих теоретичних та експериментальних результатів розв’язано актуальну науково-прикладну задачу створення та дослідження автоматизованої технології комп’ютерно-інтегрованого керування тепловими насосами, що дозволило підвищити енергоефективність систем централізованого теплопостачання будівель шляхом розробки й використання інформаційного, програмного та технічного забезпечення засобів автоматизації. Метою дисертаційної роботи є вдосконалення техніко-функціональної організації теплотехнічних систем, що реалізують процеси опалення, гарячого водопостачання й кондиціонування завдяки розробці та впровадженню технічного й програмно-інформаційного забезпечення автоматизованих технологій комп’ютерно-інтегрованого енергоефективного керування тепловими насосами. Об’єкт дослідження – процеси комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами в автоматизованому режимі. Предмет дослідження – методи, засоби та моделі створення автоматизованих систем комп’ютерно- інтегрованого керування теплонасосними системами. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел із 233 найменувань та 3 додатків. У вступі зазначено актуальність теми досліджень, сформульовано мету, об’єкт, предмет і основні завдання досліджень, обґрунтовано методи досліджень, викладено наукову новизну й практичну значимість одержаних результатів, зазначено особистий внесок здобувача, представлено загальну характеристику та структуру дисертації, а також наведено відомості щодо публікацій і результатів апробації й упровадження дисертаційної роботи. Перший розділ присвячено інформаційному аналізу актуального стану науково-прикладних досліджень та інженерно-технічних рішень у сфері автоматизованого керування теплотехнічними об’єктами та процесами, а також локалізації мети, об’єкту, предмету та основних пріоритетних напрямків і задач з удосконалення й подальшого розвитку відомих автоматизованих технологій комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами. У другому розділі наведено результати розробки та дослідження щодо обґрунтування параметрів і характеристик структурно-функціонального забезпечення автоматизованої технології комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами з урахуванням критерію енергоефективності. Третій розділ присвячено розробці та дослідженню інформаційного та програмного забезпечення автоматизованої технології керування теплонасосними системами під час процесів опалення та кондиціонування. У четвертому розділі дисертації було розв’язано дослідницькі задачі, що присвячені створенню та валідації комп’ютерних моделей апаратно-програмного забезпечення автоматизованої технології комп’ютерно-інтегрованого енергоефективного керування теплонасосними системами, а також критичному аналізу отриманих результатів досліджень із формулюванням рекомендацій з практичного використання розробленої автоматизованої технології та обґрунтуванням перспектив її подальшого розвитку. У загальних висновках наведено основні кількісні та якісні результати дисертаційного дослідження. У додатках наведено список публікацій здобувача за темою дисертації, акти впровадження та використання результатів дисертаційного дослідження, а також програмне забезпечення розробленої автоматизованої технології комп’ютерно- інтегрованого енергоефективного керування теплонасосними системами. Наукова новизна результатів дисертації: синтезовано апаратно-програмне забезпечення автоматизованої технології комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами за критерієм енергоефективності; розроблено комплексну модель процесу комп’ютерно-інтегрованого керування системою кондиціонування, яка реалізує адаптивну утилізацію тепла для потреб гарячого водопостачання в залежності від температури теплоносія в тепловому акумуляторі; удосконалено методи побудови автоматизованих технологій комп’ютерно- інтегрованого енергоефективного керування теплонасосними системами промислових теплотехнічних об’єктів; удосконалено структурно-функціональне забезпечення методу підвищення енергоефективності систем теплопостачання на основі багатоступеневих теплонасосних систем; отримало подальшого розвитку інформаційно-програмне забезпечення засобів комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами. Практичне значення отриманих результатів досліджень полягає в застосуванні розроблених комп’ютерно-інтегрованих методів, апаратно- програмних рішень і комп’ютерних моделей під час проєктування нових або модернізації існуючих засобів автоматизації теплонасосних систем, які є функціональними складовими систем опалення, кондиціонування, вентиляції та гарячого водопостачання побутових, інфраструктурних і промислових об’єктів. В роботі сформульовано перспективні напрямки подальших досліджень, які дозволять розширити та поглибити можливість наукового обґрунтування програмно-технічних рішень із підвищення енергоефективності теплотехнічних промислових та побутових об’єктів і процесів за рахунок створення й упровадження автоматизованих технологій комп’ютерно-інтегрованого керування теплонасосними системами.

Дисертація присвячена дослідженню формування та реалізації публічно-управлінської діяльності в системі правоохоронних органів. Встановлено залежність стану забезпечення суспільної безпеки і правопорядку від раціонального перебігу реформи правоохоронних органів. Доведено, що реформа правоохоронних органів набула особливої актуальності в умовах децентралізації та цифровізації, оскільки були утворені нові правоохоронні органи в системі виконавчої влади, діяльність яких мала забезпечити ефективність правоохорони в Україні. Наголошено, що в системі правоохоронних органів важливим завданням виcтупає реформування функцій, структури та повноважень таких органів з метою підвищення ефективності та сталості їх функціонування. Встановлено, що у сучасних умовах реформи децентралізації особливого значення набуває здатність системи публічного управління зберігати рівновагу в умовах суттєвої зміни норм і процедур управлінської діяльності. Доведено, що інноваційна модель суверенної держави потребує формування та реалізації раціональної моделі діяльності правоохоронних органів, базовим завданням яких виступає гарантування кожній людині чіткого дотримання конституційних принципів, реалізації права на «добре врядування». Розкрито сутність формування інституціонально-правового концепту територіального управління правоохоронними органами як основи механізму державного управління суспільною безпекою і правопорядком в контексті процесів децентралізації влади в Україні. На цій основі визначено завдання: 1) охарактеризувати особливості та закономірності, сучасні тенденції функціонування системи правоохоронних органів; 2) встановити етапи реалізації регіональних програм правоохоронної діяльності; 3) детермінувати роль органів територіального управління загального призначення у частині забезпечення функціонування механізму правоохорони в частині фінансування відповідних регіональних програм Обгрунтовано, що реалізація функції сучасного правоохоронного органу у сфері публічного управління повинна бути забезпечена дієвими механізмами та раціональними моделями організації управлінської діяльності на основі удосконалення системи публічно-службових відносин. У роботі проаналізовано інституціональну основу сучасних правоохоронних органів, розвиток публічноуправлінських механізмів в системі спеціалізованих правоохоронних органів. Встановлено, що нагальною проблемою виступає несистемність забезпечення реформування правоохоронних органів, подовження у часі структурних реформ, суб’єктна невизначеність реформування. У дисертації вказані нагальні завдання діяльності правоохоронних органів, зокрема, оптимізація територіальних підрозділів правоохоронних органів в умовах децентралізації; формування засад взаємодії правоохоронних органів та органів виконавчої влади з метою раціоналізації надання публічних послуг; удосконалення нормативно- правового забезпечення реформування правоохоронних органів. Розмежовано поняття «правоохоронна функція держави», «функції правоохоронної діяльності», «функції правоохоронних органів». Встановлено зміст правоохоронної функції серед функцій демократичної держави. Проаналізовано дослідницькі підходи щодо основних функцій держави у контексті сучасних державноуправлінських реформ. Визначені головні особливості механізмів реалізації правоохоронної функції у контексті інституціонального змісту державної влади. Наведена авторська класифікація змісту правоохоронної функції з позицій суб’єктності управління, особливостей регулювання, а також предметного поля реалізації такої функції. Запропонована авторська наукова позиція щодо змісту правоохорони, правореалізації та правозабезпечення. Конкретизовано зміст механізмів регулювання діяльності правоохоронних органів та органів, що включені у процес реалізації правоохоронної функції. Систематизовано наукові підходи щодо законодавчого закріплення поняття «правоохоронна функція» у контексті понять «функція держави» та «функція державного управління». Доведено, що сучасний правовий механізм реалізації здійснення правоохоронної функції може бути сформований на основі принципів публічного управління у сфері державної безпеки та охорони громадського порядку, базується на виключній ролі засад існування сучасної європейської держави. Результатом концептуалізації поняття «правоохоронна функція» виступатиме формування методологічного розуміння такої функції як поєднання забезпечення державою демократичного алгоритму забезпечення прав і свобод громадян шляхом раціонального нормотворення та діяльності держави щодо забезпечення правопорядку, конституційного режиму захисту прав та законних інтересів людини шляхом точного та повного дотримання законодавства всіма громадянами, організаціями та державними органами.

Дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, в якій наведено розв’язання актуального наукового завдання, що полягає у науковому обґрунтуванні комплексу підходів та інструментів публічного управління розвитком фізичної культури й спорту на регіональному рівні та розробленні методико-технологічного забезпечення їх реалізації. Досліджено теоретичні, історичні та нормативно-правові засади публічного управління розвитком фізичної культури та спорту в Україні. Проаналізовано ключові директивні та програмно-цільові документи у цій сфері. Показано, що перші ознаки становлення системи публічного управління розвитком фізичної культури та спорту в УСРС прийшлися на 1917-1941 рр., а особливої актуальності ці питання набули після отримання Україною суверенітету, а також після затвердження у 2004 році Національної доктрини розвитку фізичної культури та спорту. Показано, що успішна реалізація державної політики у сфері фізичної культури і спорту вимагає належного фінансового, матеріально-технічного, кадрового та іншого забезпечення, а також виконання широкого спектру завдань щодо фізкультурно-спортивного руху в Україні із комплексною взаємодією органів публічного управління з громадськими та спортивними вітчизняними й міжнародними організаціями, відомствами, товариствами, федераціями, центрами тощо. Визначено проблеми реалізації державної політики в цій сфері під час дії правового режиму воєнного стану. Акцентовано на тому, що наразі перед українським спортом багато викликів – сфера фізичної культури та спорту зазнала значних втрат, руйнувань та збитків унаслідок повномасштабного російського вторгнення рф на територію України, та знаходиться у майже кризовому стані. Кожен день продовження війни приносить нові біди. Зроблено висновок, що під час війни державна політика у сфері фізичної культури та спорту має спрямовуватися, насамперед, на збереження та підтримку фізкультурно-спортивної діяльності на основі співпраці з міжнародними спортивними організаціями, федераціями та іншими структурами, які надають допомогу нашим спортсменам, а також на організаційне та фінансове забезпечення процесів розроблення та реалізації стратегій, програм та проєктів розвитку фізичної культури та спорту. Проаналізовано теоретико-методологічні засади становлення та розвитку методології управління проєктами, основні концептуальні положення якої застосовано для досягнення мети дослідження. Показано, що існує широке коло різноманітних стандартів, концепцій та моделей у цій сфері, які постійно модернізуються, доповнюються, розробляються нові, що залежить від потреб, які виникають на відповідному ринку, а також від зміни умов та ситуації в цілому. Доведено, що підвищення ефективності та результативності публічного управління розвитком фізичної культури та спорту на регіональному рівні можливо на засадах імплементації до діяльності органів публічного управління методології управління проєктами, заснованої на стандартах ISO, PMBOK та P2M, з одночасним використанням концепції проєктно-орієнтованого управління (або управління на основі проєктів), яка передбачає здійснення публічноуправлінської діяльності з реалізації сукупності (портфелю) проєктів із послідовним (або паралельним) керівництвом ними у міру переходу від одного проєкту до іншого. Удосконалено понятійно-категоріальний апарат предметної сфери дослідження, а саме: дістало подальшого розвитку тлумачення поняття «методологічні засади управління проєктами» з проєкцією на сферу фізичної культури та спорту, сформульовано авторські дефініції понять «концепція проєктно-орієнтованого управління», «проектно-орієнтований підхід до управління у сфері фізичної культури та спорту», «проєкт розвитку фізичної культури та спорту на регіональному рівні», «програма розвитку фізичної культури та спорту на регіональному рівні», «регіональний портфель проєктів розвитку фізичної культури та спорту», «цінність регіонального портфелю проєктів розвитку фізичної культури та спорту», на базі чого обґрунтовано принципи успішної реалізації проєктно-орієнтованого підходу до управління розвитком фізичної культури й спорту на регіональному рівні, серед яких: забезпечення комплексного впорядкованого та програмованого переходу від ситуації «без проєкту» до бажаної ситуації (шляхом цілепокладання); відповідність цілям стратегії регіонального розвитку, визначеним як пріоритетні в конкретному регіоні, а також іншим програмно- цільовим документам вищого рівня, зокрема галузевої спрямованості; безальтернативність та неконкурентність проєктів у складі регіонального портфелю; впливовість та орієнтація на перспективу; синергетичний ефект. Зроблено висновок, що застосування проєктно-орієнтованого підходу до управління розвитком фізичної культури та спорту на регіональному рівні буде сприяти удосконаленню діяльності органів публічного управління щодо задоволення потреб стейкголдерів та населення регіону у створенні належного фізкультурно-оздоровчого та спортивного середовища на рівні кращих вітчизняних і міжнародних практик. Проаналізовано сучасний стан та проблеми реалізації проєктів і програм розвитку фізичної культури та спорту на регіональному та місцевому рівнях. Показано, що основною проблемою, зокрема, під час дії правового режиму воєнного стану, є недостатнє фінансування та слабкість матеріально-технічного забезпечення фізкультурно-спортивної діяльності та її інфраструктури, що наразі є ключовим обмеженням для реалізації суспільно-важливих проєктів і програм у сфері реабілітації ветеранів та інвалідів війни, розвитку масового спорту та рухової активності тощо, тому пошук шляхів залучення додаткового фінансування для таких проєктів та максимальне сприяння їх реалізації є одним із найважливіших завдань регіональних органів публічного управління. Проаналізовано зарубіжний досвід публічного управління у сфері фізичної культури та спорту. Ідентифіковано найкращі практики, які доцільно імплементувати до умов України, і які можуть слугувати важливим джерелом підвищення стратегічних і проєктних компетентностей державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, розвитку кадрового потенціалу та співпраці з усіма зацікавленими сторонами задля підтримки спорту та здоров'я нації. Виокремлено ключові напрями та можливості такої імплементації на регіональному рівні, серед яких: наближення вітчизняної нормативної бази до європейського спортивного законодавства; налагодження ефективної співпраці з громадськими організаціями та спортивними федераціями для спільного розвитку фізичної культури та спорту й розбудови та модернізації спортивної інфраструктури; удосконалення діяльності закладів вищої освіти, перегляд змісту тренерських програм та забезпечення участі у програмах академічної мобільності як здобувачів освіти, так і самих викладачів та тренерів задля їх професійного зростання тощо. Надано рекомендації щодо імплементації зарубіжного досвіду та кращих практик у зазначених напрямах. Показано, що одним із сучасних інструментів забезпечення успішності публічного управління є взаємодія органів публічного управління регіонального рівня та органів місцевого самоврядування зі спортивними та громадськими організаціями, роль яких останнім часом підвищується. Досліджено сутність понять «взаємодія» та «взаємодія органів державної влади та органів місцевого самоврядування», та принципи, на яких вона має базуватися, до яких, зокрема, віднесено: правову регламентацію діяльності кожного із суб’єктів взаємодії; гласність та прозорість процесів взаємодії; взаємну відповідальність сторін за спільні дії; ініціативність органів місцевого самоврядування у процесі взаємодії; досягнення консенсусу під час спільного вирішення проблемних та / або актуальних питань. Окремо підкреслено важливість дотримання принципу паритетності, і саме забезпечення рівності кожного громадянина в отриманні ним «права на спорт» (або «спорт для всіх»), на якому наполягає Європейська спортивна Хартія. Акцентовано на тому, що налагодження системи конструктивної взаємодії між ключовими стейкголдерами сфери фізичної культури та спорту на регіональному рівні має великий потенціал для розвитку спорту в Україні, і може стати одним із найбільш ефективних інструментів вдосконалення проєктно-орієнтованої діяльності з розвитку фізичної культури та спорту в регіонах. Ключовими завданнями такої взаємодії є створення сприятливих умов розвитку фізичної культури та спорту шляхом реалізації відповідних проєктів та програм, формування спільних робочих груп (проєктних команд), забезпечення належного фінансування та підтримки фізкультурно- спортивних заходів. Розроблено рекомендації щодо організації та підвищення ефективності взаємодії органів публічного управління з різними стейкголдерами. Здійснено подальшу систематизацію визначених нами принципів проєктно-орієнтованого управління, зокрема, виокремлено ще низку принципів, дотримання яких є дуже важливим для забезпечення успішності формування та реалізації регіонального портфелю проєктів, а саме: унікальність цілепокладання під час формування портфелю проєктів (відповідно до конкретних умов кожного конкретного регіону); комбінація можливих джерел фінансування за принципами мінімальної вартості залучених інвестицій та достатності їх обсягів на всіх етапах реалізації портфелю проєктів; управління очікуваннями основних стейкголдерів портфелю проєктів; професіоналізм в управлінні реалізацією портфелю проєктів; оцінювання ефективності проєктів з портфелю не тільки по їх завершенню, але й на всіх фазах життєвого циклу, починаючи з їх розроблення і закінчуючи процесами моніторингу їх реалізації. Для формування регіонального портфелю проєктів та подальшого угрупування їх у програми запропоновано застосовувати проблемно- орієнтований підхід, для чого розроблено поетапний алгоритм діагностики та оцінювання проблем сфери фізичної культури та спорту на регіональному рівні. У результаті реалізації алгоритму визначається перелік проблем, які проранжовані за критеріями: кількістю громадян, на яких ця проблема впливає; можливими часовими обмеженнями щодо вирішення цих проблем; тяжкістю наслідків, якщо проблему не вирішувати. Зазначені критерії мають кількісний вимір, що створює необхідні передумови для усунення суб’єктивізму при формуванні регіонального портфелю проєктів. Для здійснення процедури відбору пріоритетних проєктів до регіонального портфелю та оцінювання його підсумкової соціальної корисності (цінності) застосовано математичне моделювання на основі найпростіших елементів векторної та матричної алгебри, а також теорії функцій. Так, запропоновано здійснювати відбір проєктів до регіонального портфелю за критерієм їх максимальної соціальної корисності, для чого соціальну корисність проєкту представлено у вигляді функції від показників важливості проблеми, на вирішення якої спрямовано даний проєкт, та ступеню розв’язання цієї проблеми даним проектом. Для отримання підсумкової оцінки соціальної корисності регіонального портфелю проєктів запропоновано підхід на основі універсальних кількісних показників, застосування яких дозволяє розрахувати оцінку соціальної корисності портфелю як суму добутків важливостей проблем на відсоток розв’язання цих проблем кожним із проєктів, включених до портфелю. Такий підхід забезпечує максимальну об’єктивність прийняття публічноуправлінських рішень через максимізацію функції соціальної корисності сформованого регіонального портфелю проєктів розвитку фізичної культури та спорту. Обґрунтовано, що використання запропонованого підходу до оцінювання соціальної корисності регіонального портфелю проєктів розвитку фізичної культури та спорту буде сприяти підвищенню ефективності цієї діяльності, наслідками якої має бути отримання суспільної цінності та задоволення колективних потреб (як цільових груп, так і кожного охочого мешканця регіону) у створенні належних умов для занять фізичною культурою та спортом за принципом «спорт для всіх» на рівні кращих вітчизняних та міжнародних практик. Надано рекомендації органам публічного управління щодо застосування запропонованого підходу. Основні результати, що характеризують елементи наукової новизни: уперше: обґрунтовано комплекс наукових положень, підходів та моделей, системне застосування яких методологічно забезпечує успішну реалізацію проектно-орієнтованого управління процесами відновлення та розвитку системи фізичної культури та спорту на регіональному рівні, що сприяє підвищенню ефективності діяльності органів публічного управління у цій сфері через формування регіонального портфелю відповідних проєктів та його інституціалізацію шляхом упорядкування та формалізації зв’язків між проєктами, програмами та системою стратегічних та операційних цілей і завдань на різних рівнях управління; удосконалено:  понятійно-категоріальний апарат предметної сфери дослідження, а саме: сформульовано авторські дефініції понять «концепція проєктно- орієнтованого управління», «проектно-орієнтований підхід до управління у сфері фізичної культури та спорту», «проєкт розвитку фізичної культури та спорту на регіональному рівні», «програма розвитку фізичної культури та спорту на регіональному рівні», «регіональний портфель проєктів з розвитку фізичної культури та спорту», «цінність регіонального портфелю проєктів розвитку фізичної культури та спорту», що дозволило побудувати структурно-логічну схему реалізації проєктно-орієнтованого підходу в управлінні розвитком фізичної культури та спорту на регіональному рівні;  підхід до інтерпретації результатів аналізу зарубіжного досвіду та кращих практик у сфері фізичної культури та спорту, що дозволило виокремити ключові напрями та можливості імплементації цього досвіду та кращих практик до вітчизняної системи публічного управління розвитком фізичної культури та спорту, зокрема, в умовах дії правового режиму воєнного стану; дістали подальшого розвитку:  підхід до періодизації становлення та розвитку сфери фізичної культури та спорту на різних етапах розвитку суспільства, що дозволило окреслити віхи становлення системи публічного управління розвитком фізичної культури та спорту на українських землях та виявити його основні характерні ознаки як за мирних часів, так і в умовах дії правового режиму воєнного стану;  формалізація принципів проєктно-орієнтованого публічного управління розвитком фізичної культури та спорту на регіональному рівні, серед яких: унікальність цілепокладання під час формування регіонального портфелю проєктів (відповідно до конкретних умов кожного конкретного регіону); багатоаспектність (пріоритетність виконання проєктів з портфелю та його різноплановість за цілями); безальтернативність та неконкурентність проєктів у складі портфелю; комбінація можливих джерел фінансування проєктів за принципами мінімальної вартості залучених інвестицій та достатності їх обсягів на всіх етапах реалізації портфелю; а також принципів взаємодії органів публічного управління з громадськими та спортивними організаціями, які доповнено принципом паритетності, а саме рівності кожного громадянина в отриманні ним «права на спорт»;  методико-технологічне та організаційне забезпечення запровадження проєктно-орієнтованого підходу до публічного управління розвитком фізичної культури і спорту на регіональному рівні, зокрема, обґрунтовано підхід до формування регіонального портфелю проєктів (для чого розроблено відповідну матричну модель), а також підхід до оцінювання соціальної корисності сформованого портфелю проєктів (для чого запропоновано відповідну математичну модель); підготовлено рекомендації органам публічного управління регіонального рівня з їх використання у практичній діяльності.

Дисертація є завершеною науково-дослідною роботою, в якій наведено розв’язання актуального наукового завдання – наукове обґрунтування концептуальних положень, підходів та моделей інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні та розроблення практичних рекомендацій щодо його вдосконалення. За результатами дослідження зроблено наступні висновки. Показано, що молодь є найбільш динамічним, мобільним та перспективним сегментом населення. Саме молодь формує майбутнє нації, вона завжди була і залишається в центрі уваги інститутів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадянського суспільства. Посилена увага до молоді в публічному управлінні трансформується в комплексні та цілеспрямовані дії для підтримки молодіжного розвитку та внесення позитивного вкладу в суспільство, що можливо на засадах формування та реалізації ефективної державної молодіжної політики. Проаналізовано понятійно-категоріальний апарат у сфері дослідження, надано авторські дефініції понять «державна молодіжна політика» та «інституціональне забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики». Так, державна молодіжна політика являє собою систему публічноуправлінських рішень, прийнятих суб’єктами їх вироблення, щодо обґрунтування пріоритетних цілей і засобів їх досягнення у сфері взаємодії з молоддю як унікальним феноменом суспільства, яка 3 спрямована на максимально повне залучення потенціалу молоді до вирішення проблем державотворення, формування її світогляду, забезпечення ціннісного розвитку, підвищення рівня її самостійності, самореалізації, конкурентоспроможності, забезпечення активної участі молоді в суспільному житті, та регламентується відповідними нормативно- правовими, програмно-цільовими та іншими документами в цій сфері. Визначено ключові особливості формування та реалізації державної молодіжної політики в умовах політичної й економічної нестабільності та кризи, які загострилися в умовах війни, зокрема: недостатнє залучення молоді до роботи в органах публічного управління, громадської та політичної діяльності; посилення ризиків зменшення функціонально-комунікативної і організаційної спроможності органів публічного управління в умовах війни через дезорієнтацію, розгубленість, неготовність до дій тощо, що потребує концентрації зусиль на формуванні міжвідомчої і міжсекторальної взаємодії, комунікації з молоддю як суб’єктом управління, встановлення стійких зв’язків зі стейкголдерами. Показано, що інституціональне забезпечення державної молодіжної політики виступає як система, що поєднує сукупність статичних й динамічних складових та вирізняється одночасною наявністю усталених інституцій молодіжної політики та елементів системи, які знаходяться в процесі створення, змін, реформування, трансформації у відповідь на еволюційні виклики суспільства й геополітичні тренди. Надано авторську дефініцію цього поняття: інституціональне забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики – це комплекс визначених і закріплених норм, стандартів, правил, положень та принципів, здатний забезпечити системну, впорядковану діяльність інститутів-учасників процесу формування та реалізації державної молодіжної політики, спрямовану на задоволення потреб, інтересів й очікувань молоді та забезпечення її активної участі в суспільному житті. 4 Здійснено обґрунтування етапізації розвитку інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні. Виокремлено п'ять етапів, які відрізняються між собою станом нормативно-правового забезпечення та інфраструктури реалізації молодіжної політики, підходами до визнання значущості молоді як рушійної сили розвитку держави і суспільства, зміною ставлення до молодіжної політики. Доведено, що саме децентралізація стала одним із домінантних факторів, які змінили зміст державної молодіжної політики, а також підходів до її формування і реалізації, що викликало потребу подальшої інституціалізації цих процесів. Для аналізу стану інституціалізації процесів формування і реалізації державної молодіжної політики в умовах децентралізації було проведено дослідження суспільної думки мешканців територіальних громад. Результати опитування дозволили окреслити коло ключових проблем сучасної молоді, до яких, зокрема, віднесено: небезпеку для життя і вимушеність до міграції; незабезпеченість житлом; не завжди доступну та якісну освіту; неналежний рівень оплати праці; нерівні умови працевлаштування та безробіття; недостатню обізнаність та залученість молоді до реалізації державної молодіжної політики, участі у політичному процесі і суспільному житті громади тощо. Проаналізовано європейський досвід інституціалізації процесів формування та реалізації державної молодіжної політики, на базі чого визначено особливості інституційного забезпечення в країнах ЄС, до яких, зокрема, віднесено: посилення та контроль ефективності міжвідомчої і міжсекторальної взаємодії інститутів молодіжної політики на міждержавному і національних рівнях; орієнтацію молодіжної стратегії ЄС на інструменти, які допомагають національним та європейським органам влади досягати цілей політичного співробітництва та прогресу щодо реалізації молодіжної політики; посилення координації роботи інститутів Ради Європи щодо якісної професійної і ціннісно-орієнтованої освіти. 5 Визначено основні недоліки та проблеми інституціонального забезпечення державної молодіжної політики, які збереглись навіть на фінальній стадії реформи децентралізації, і вимагають підвищеної уваги Уряду, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, освітніх установ тощо, зокрема: низька спроможність органів влади до гнучкості і швидкого реагування на виклики; нечіткість визначення прав і обов’язків молоді та суб’єктів, що беруть участь у реалізації державної молодіжної політики; слабке розуміння сучасної проактивної ролі молоді і необхідності її залучення до політичної діяльності й участі в суспільному житті, зокрема територіальної громади; низький рівень взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та громадських об'єднань, які представляють інтереси молоді, слабка й недієва мережа міжсекторальних і міжвідомчих зав’язків; низький рівень наукового обґрунтування процесів реалізації державної молодіжної політики, панування застарілих підходів; слабка інформаційна діяльність щодо просування молодіжних проєктів, програм, а також ідей; забюрократизованість і високі ризики корупції тощо. Здійснено моделювання процесів удосконалення інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні (з проекцією на місцевий рівень), для чого на основі аналізу основних нормативно-правових актів та рекомендацій Ради Європи щодо молодіжної політики та інститутів, що беруть участь в її виконанні, визначено особливості та пріоритети реалізації молодіжної політики в громадах, зокрема: створення належного організаційно-функціонального середовища органів місцевого самоврядування; узгодження нормативних, організаційно-розпорядчих програмно-цільових та інших документів, що регламентують діяльність органу місцевого самоврядування, із аналогічними документами вищого рівня; підвищення ефективності інформаційної підтримки реалізації молодіжної політики через популяризацію результатів реалізації молодіжних програм і проєктів; формування системи комунікаційних зв’язків «влада-молодь-стейкголдери» тощо. 6 Показано, що саме міжвідомча і міжсекторальна взаємодія між різними міністерствами у контексті розвитку інституціонального забезпечення формування і реалізації державної молодіжної політики залишається важливим фактором для здійснення координованих дій щодо досягнення очікуваних результатів у найкоротші терміни. Визначено напрями та зміст міжвідомчої взаємодії щодо реалізації молодіжної політики центральними органами виконавчої влади. Побудовано концептуальну модель інституціонального забезпечення формування і реалізації державної молодіжної політики, яка презентує його основні системоутворюючі компоненти (складники) та обґрунтовує доцільність їх включення в управлінський контекст. Зазначена модель носить дескриптивний характер і базується на правових, інтелектуальних, творчих, комунікативних, стратегічних та інших аспектах формування та реалізації державної молодіжної політики, на розумінні потреб, цінностей та інтересів молоді, а також на здатності впроваджувати інноваційні, гнучкі та адаптивні підходи для залучення молоді до суспільно-політичних процесів. Розроблено організаційно-функціональну модель інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні, яка складається з трьох основних блоків: ідеологічного (ціннісно- орієнтованого), соціально-економічного (людино-орієнтованого) та функціонально-комунікаційного (методико-технологічного), кожен з яких передбачає необхідність створення автономних функціональних модулів, так званих «шаблонів» готових рішень для розв’язання певної групи проблем, що є особливо цінним для забезпечення безпеки молоді, зокрема, в умовах війни. Запропоновано авторську дефініцію поняття «автономний функціональний модуль» – структурний компонент (або фрагмент) системи інституціонального забезпечення формування і розвитку державної молодіжної політики, який може бути розроблений, визначений та використовуваний окремо або вбудований в більш широку систему (наприклад, у стандарт) для досягнення конкретних цілей. Такий модульний підхід забезпечить спрощення процесів розроблення, впровадження та адаптації системи інституціонального забезпечення державної молодіжної політики до нових умов, і надасть їй більшої гнучкості. Запропоновано авторський підхід до формування готовності молоді до участі у розвитку територіальної громади на основі інтегральної моделі та місцевих проєктних ініціатив. Інтегральна модель формування готовності молоді до участі у розвитку територіальної громади презентує необхідний для досягнення очікуваних результатів комплекс підходів, інструментів та методів, застосування яких дозволить не тільки започаткувати діалог між владою та молоддю, а також забезпечити участь останньої у виробленні публічноуправлінських рішень, що буде сприяти успішності реалізації державної молодіжної політики на місцевому рівні. Підкреслено роль проєктного підходу у реалізації місцевих ініціатив. На прикладі Дніпровської міської ради розглянуто досвід реалізації проєкту зі створення об’єкту молодіжної інфраструктури – Ресурсного центру Молодіжних рад Дніпра та Луганської області, метою якого є посилення міжрегіональної взаємодії у рамках підтримки внутрішньо переміщених молодіжних рад Луганщини. У діяльності центру враховано наші пропозиції щодо організації міжвідомчої і міжсекторальної взаємодії, він є прикладом втілення важливого елементу інституціонального забезпечення формування і розвитку державної молодіжної політики. Виконання завдань дисертаційного дослідження надало можливість отримати наступні результати, які містять елементи наукової новизни: уперше: обґрунтовано комплекс концептуальних положень, підходів та моделей, системне застосування яких методологічно підтримує процеси удосконалення та розвитку інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні на основі запропонованих автором системоутворюючих компонентів останнього та модульного підходу, який дозволяє представити ці процеси у вигляді мультикомпонентних моделей, що складаються з автономних функціональних модулів, використання яких пришвидшить прийняття публічноуправлінських рішень щодо державної молодіжної політики та її адаптування до нових умов, що є особливо цінним для молоді під час дії правового режиму воєнного стану; удосконалено:  понятійно-категоріальний апарат предметної сфери дослідження, а саме: надано авторські дефініції понять «державна молодіжна політика», «інституціональне забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики», «автономний функціональний модуль інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики», на базі чого побудовано концептуальну та організаційно-функціональну моделі інституціонального забезпечення державної молодіжної політики, а також визначено особливості модульного підходу, використання якого органами публічного управління дозволить підвищити результативність, готовність до змін та гнучкість державної молодіжної політики;  підхід до підвищення ступеня залученості молоді до вирішення проблем місцевого розвитку, для чого побудовано інтегральну модель формування готовності молоді до участі у розвитку територіальної громади, яка презентує необхідний для досягнення очікуваних результатів комплекс підходів, інструментів та методів, застосування яких дозволить не тільки започаткувати діалог між владою та молоддю, а й забезпечити участь останньої у виробленні публічноуправлінських рішень та реалізації місцевих проєктних ініціатив, що буде сприяти успішності реалізації державної молодіжної політики на місцевому рівні;  підхід до групування суб’єктів і об’єктів молодіжної політики, який полягає у виокремленні двох підгруп: «виконавці державної молодіжної політики» (з числа суб’єктів державної молодіжної політики або поза їх колом) та «бенефіціари» (або безпосередні споживачі послуг – з числа об’єктів державної молодіжної політики), що дозволило коректніше визначити стейкголдерів публічноуправлінської діяльності з реалізації державної молодіжної політики, розставити відповідні акценти та урозуміти масштаби їх управлінського впливу на молодь; дістало подальшого розвитку:  обґрунтування етапізації процесів розвитку інституціонального забезпечення державної молодіжної політики в Україні, що дозволило визначити характерні особливості нормативно-правового забезпечення на кожному етапі; рівень визнання значущості молоді як рушійної сили розвитку держави і суспільства; вектор змін суспільного ставлення до молодіжної політики тощо, які необхідні для подальшого удосконалення та розвитку інституціонального забезпечення формування та реалізації державної молодіжної політики;  формалізація принципів державної молодіжної політики, зокрема, виокремлено принципи: неприпустимості застосування патерналістської моделі суб’єктів молодіжної політики щодо молодого покоління; суб’єктності молоді (підвищення її ролі у суспільно-економічних процесах, розкриття інновативного, інтелектуального потенціалу молоді, прояву активності і пасіонарності) тощо, дотримання яких має бути філософсько- ідеологічною і організаційно-функціональною основою інституціонального забезпечення формування і реалізації державної молодіжної політики;  підхід до виокремлення та екстраполяції до умов України принципових особливостей молодіжної політики в країнах ЄС, зокрема щодо посилення та контролю ефективності взаємодії інститутів молодіжної політики на місцевому, регіональному й державному рівнях; орієнтації молодіжної стратегії на інструменти, які допомагають органам публічного управління досягати цілей політичного співробітництва та прогресу щодо реалізації державної молодіжної політики, що дозволить підняти на новий якісний рівень молодіжну роботу та створити умови, за яких молодь могла б реалізувати свій інтелектуальний, творчій та соціальний потенціал за місцем проживання на основі рівності і демократії;  практико-орієнтовані підходи до впровадження місцевих ініціатив щодо інституціонального забезпечення формування і реалізації державної молодіжної політики в частині розвитку молодіжної інфраструктури шляхом реалізації проєктів зі створення ресурсних центрів молодіжних рад на основі зміцнення міжсекторальних і міжвідомчих відносин.

Досліджено особливості формування сучасного механізму публічного управління у сфері формування стратегій та програм рекламної діяльності. Проаналізовано складники механізму публічного управління у сфері формування стратегій та програм рекламної діяльності на основі виокремлення цільового призначення контролю в особливих умовах державотворення. Уточнено мету формування стратегій та програм рекламної діяльності – оцінка стану відповідності комплексу показників діяльності органів влади встановленим у нормативно-правових актах правилам, регламентам, стандартам, нормам та процедурам. Наведено класифікацію класичного розподілу видів рекламної діяльності на основі суб’єктності та функціонального розподілу повноважень. Наголошено, що реклама стала невід’ємною частиною економіки, політики, культури та соціального життя суспільства, й разом з тим, вийшла за межі лише інформаційного контенту. Доведено, що неконтрольована рекламна діяльність може нести в собі низку ризиків, таких як маніпулювання громадською думкою, поширення недостовірної інформації, пропаганда нездорового способу життя тощо. Встановлено, що публічне управління в сфері реклами відіграє відповідну інтегративну функцію, забезпечуючи баланс між інтересами бізнесу, громадянами, суспільством і державою. Підкреслено, що в умовах правового режиму воєнного стану рекламна діяльність зазнає відповідних обмежень, змінюється формат реклами, посилюється патріотичний тренд реклами в суспільних відносинах: по-перше, підтримка українських брендів підкреслює важливість підтримки української економіки та місцевих виробників; по-друге, підтримка Збройних Сил України, адже рекламодавці можуть направляти частину своїх доходів на допомогу українським військовим; підтримка гуманітарних проектів, адже реклама може допомогти збирати кошти або волонтерську допомогу для людей, постраждалих від війни. Обгрунтовано нову парадигму сучасного дослідження ролі публічного управління в сфері формування стратегій та програм рекламної діяльності. Запропоновані до подальшого дослідження авторські пропозиції щодо теоретико-методологічних основ публічного управління в рекламній сфері, що базуються на сучасних концепціях публічної політики, комунікаційного менеджменту та рекламного бізнесу, запроваджено нові категорії – публічна реклама, публічна рекламна діяльність, публічна рекламна послуга, публічна адвенція. Наголошено на доцільності аналізу світового досвіду формування та реалізації стратегій і програм публічної рекламної діяльності на основі наявних концептів публічного управління, проаналізовано досвід Сполученого Королівства і Франції. У дисертації на грунті оцінки стану та проблем публічного управління в рекламній сфері в Україні наведені практичні рекомендації щодо удосконалення механізмів публічного управління в сфері формування стратегій та програм публічної рекламної діяльності в Україні. Вказано на роль публічних комунікацій у формуванні стратегії рекламної діяльності на рівні держави в умовах системних криз обумовлена доцільністю концептуалізації місця і значення реклами в суспільстві. Наголошено, що в умовах правового режиму воєнного стану місце і роль публічної реклами інституціонально змінилися, і саме публічна реклама виступає не лише невід’ємною частиною економіки, політики, культури та соціального життя суспільства, а виходить за межі інформаційного поля, виступає інформаційно-комунікаційним механізмом формування національного іміджу. Доведено, що у процесі формування стратегії публічної рекламної діяльності варто робити акцент на ефективні комунікації з громадськістю, забезпечити прозорість для впровадження державної політики та стратегій реформування. У роботі наведено новий підхід до розуміння публічного управління у сфері формування стратегій і програм рекламної діяльності, заснованої на підвищенні прозорості та підзвітності держави як суб’єкта такої діяльності. Доведено, що саме публічні комунікації дозволяють державній владі бути більш відкритими та підзвітними перед громадянами, роз’яснюючи свої ініціативи та стратегії, оскільки це посилює довіру суспільства та сприяє ефективному використанню державних ресурсів. Обгрунтовано підхід в публічному управлінні, за яким ефективні публічні комунікації допомагають точніше визначати цільові аудиторії, розробляти відповідний контент і обирати найбільш ефективні канали поширення інформації. Це підвищує імпакт і результативність державних рекламних кампаній. На цій основі запропоновано посилювати національно-патріотичний тренд реклами в суспільних відносинах. Обгрунтовано сучасний підхід в публічному управлінні та адмініструванні у сфері формування стратегій публічної рекламної діяльності на основі світового тренду розширення присутності у соціальних мережах, оскільки державні інститути активно використовують соціальні медіа для комунікації з громадянами, і тим самим забезпечують зворотній зв’язок. При цьому системна аналітика баз даних та штучний інтелект допомагають створювати більш таргетовані та персоналізовані рекламні кампанії. Актуалізовано роль традиційних медіа (телебачення, радіо, друковані ЗМІ) та встановлено особливості їх інтеграції з цифровими платформами для розширення аудиторії, у тому числі поєднання інформативного та розважального контенту на основі інфотейнменту. У роботі розроблено низку теоретичних моделей з питань формування стратегій і програм рекламної діяльності, серед яких представлено модель RRR+, модель DEPA та модель «PA.Government Oversight 4.0», за допомоги яких презентовано авторську концепцію публічної рекламної діяльності.