Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал:
http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/1135
Назва: | Військова справа і козацькі традиції та їх зв’язок з можливими попередниками козаків. |
Автори: | Поух, А. В. |
Дата публікації: | 2005 |
Бібліографічний опис: | Поух А. В. Військова справа і козацькі традиції та їх зв’язок з можливими попередниками козаків / Поух А. В. // Січеславський альманах : зб. наук. праць з історії укр. козацтва.- Дніпропетровськ: НГУ, 2005.- С. 101-109 |
Короткий огляд (реферат): | Українське козацтво, як і козацтво взагалі, виникло на історичній арені ніби раптово. Згідно усталеної в історіографії концепції, становлення українського козацтва відбулося на зламі XV-XVI ст. Але, якщо ця дата не викликає сумніву у більшості істориків, то питання етнічної та соціальної бази, на якій формувалося козацтво, початок козацької тактики, звичаїв, традицій, термінології до цього часу залишаються остаточно не вирішеними. Одним з важливих елементів, який допоможе заглибитись в таємницю походження українського козацтва, є козацьке озброєння. Зброя існує стільки ж, скільки й людство. Вона виникла в давнину як засіб для полювання (нападу та оборони під час добування засобів до існування - їжі та одягу). Спершу зброя була простим різновидом знаряддя праці, а потім стала засобом вбивства людиною собі подібних. Головна зброя козаків – це шабля. Відомо, що приблизно, з VII ст. шабля швидко поширюється серед кочовиків Східної Європи та Середньої Азії. Радянський вчений А.М.Кирпичников висловив думку, що на Русі шаблі з’являються, очевидно, з Х ст. [1, с.368]. Місце знахідок найдавніших шабель та конструктивні особливості останніх свідчать про те, що вони ведуть своє походження від меча сарматського типу. Про це пише український дослідник Д.В.Тоїчкін [2, с.84]. Очевидно, що сармато-аланський компонент присутній у предків українських козаків, але самі козаки мечем не користувалися, вважали його недоцільним при протистоянні з легкоозброєною татарською кіннотою. Розповсюдження шаблі на Північному Кавказі та у Південно-Східній Європі радянський історик М.Г.Магомедов пов’язує з аланами – нащадками сарматів [3, с.77]. На наш погляд, скоріше, це пов’язано з аварами та булгарами. Відомо, що в кінці IV ст. гуни зламали опір аланів, які займали прикаспійський степ до Дону своїми кочів’ями. Ті алани, які не пішли в гори, були асимільовані тюркськими гунськими народами і вже перестали відігравати вирішальну роль серед кочовиків регіону. Вірогідно, на тюрксько–аланській основі формувалися наступні племена булгар, хозар та, можливо, й авар. Всі вони мали єдиний корінь “ар” в своїй назві, а також розмовляли однією тюркською мовою. Про спорідненість булгар та хозар побіжно говорить М.Магомедов в своєму дослідженні [3, с.87]. Якщо піти за авторами, які вважали хозарів предками козаків (наприклад, автора “Історії Русів”, літописця Г.Грабянку), то треба погодитись з тюрксько-аланським підґрунтям української козаччини. Надетнічність походження шаблі підтверджується знахідками найдавніших шабель та перехідних її форм у похованнях, що належать різним культурам. Так, Верхньо–Салтовське поховання, що до цього часу є найбільшим та найпоказовішим стосовно походження і форм давніх шабель, відносять до населення, етнічний склад якого неоднорідний: алани, булгари і, можливо, хозари. Д.В. Тоїчкін відмічає, що у Салтові представлені майже всі відомі типи шабель VIII – ІХ ст. н.е. (всього знайдено 12 примірників) [2, с.85]. В спадщину |
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): | http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/1135 |
Розташовується у зібраннях: | СА, 2005 рік |
Файли цього матеріалу:
Файл | Опис | Розмір | Формат | |
---|---|---|---|---|
Pouh.pdf | 226,15 kB | Adobe PDF | Переглянути/Відкрити |
Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.