Взаємовідносини Московської держави та Війська Запoрізького низового в контексті інтеграційних перетворень в кінці XVII - на початку XVIII ст.

Abstract

Кінець XVII – початок XVIII ст. став часом всеохопливих змін в житті Московського царства. Активно беручи участь з середини XVII ст. в боротьбі за домінування в Балтійсько-Чорноморському регіоні, Московська держава одночасно увійшла у фазу внутрішньої трансформації, зумовленої модернізаційними заходами, що проводили представники нової династії Романових [25, c. 47]. Особливо дані процеси далися в знаки за доби царювання Петра I. Останній, відмовившись від поміркованих темпів модернізаційних перетворень своїх попередників, розпочав радикальну реформу в середині держави. Її наслідком, як відомо, було перетворення Московського царства на вестернізовану Російську імперію. Модернізаційні процеси супроводжувались руйнацією усталених традицій в усіх галузях життя, починаючи з військової справи та завершуючи культурою. Відбились вони у значній мірі і на взаєминах московського уряду з державними утвореннями Великого кордону: Військом Запорозьким низовим, Гетьманщиною, слобідськими полками, Всевеликим Військом Донським, Яїцьким козацьким військом тощо. Зазначимо, що взаємовідносини між Москвою і козацькими спільнотами, перш за все Донщини та Яїку, завжди були складними і на кінець XVII ст. у своєму розвитку вже пройшли декілька етапів: від заповзятого намагання Москви їх знищити у XVI ст. до більш-менш рівноправного, мирного співіснування в кінці XVI – першій половині XVII ст. В цей час царський уряд зацікавлений у військовій підтримці козацтва, в першу чергу донського, і не маючи можливості підбити його під свою зверхність, ставився до прикордонних державних утворень як до іноземних держав [24, с. 105-107; 37, с. 70-72; 54, с. 50-52; 55, с. 11-12; ]. У другій половині XVII ст. становище змінюється. Внаслідок вдалої зовнішньополітичної активності та здійснюваних царською владою внутрішніх перетворень відбувається посилення Московії. Відтак, царський уряд вживає заходів, щодо встановлення контролю над козацькими державними утвореннями, зокрема і над перебуваючими з середини XVII ст в полі політичного впливу Московської держави Гетьманщиною та Військом Запорізьким низовим. Ця тенденція виявлена вже за царювання Олексія Михайловича, Федора Олексійовича та Софії Олексіївни, особливо посилюється за доби Петра І. Зайнятий розбудовою фактично нової держави, в якій ще за життя її творця починали чітко вгадуватись риси централізованої, унітарно-бюрократичної імперії, цар-реформатор не міг не втягнути до цього процесу й державні утворення прикордоння. В його добре керованій, “регулярній” державі не було місця для автономних державних утворень, таких як Гетьманщина, слобідські полки, Військо Запорізьке низове, Всевелике Військо Донське, Яїцьке козацьке військо з їх привілейованим, відрізняючимся від великоросійських підданих.