“Такова Россия для бродяг…” (взаємовідносини запорозького козацтва з сербськими колоністами у середині ХVІІІ ст. у контексті урядової політики)
Resumen
Колонізаційні заходи російського уряду у 40-60-і рр. XVIII ст. на територіі Південної України прямо чи опосередковано були спрямовані на ізоляцію запорізьких "вольностей" від Правобережної та Лівобережної України, а згодом і на повне їх відторгнення від Січі. Одним з важливих етапів на цьому шляху стала організація переселення сербів з підавстрійських територій і створення адміністративних одиниць Нової Сербії та Слов’яносербії [17] Перша зайняла родючі землі в північно-західній частині запорозьких володінь по Тясмину, Висі, Синюсі, Інгульцю; друга – частково північно-східні території козацьких “вольностей” між річками Сіверським Дінцем, Бахмутом і Луганню. З огляду на це, між новими сусідами фактично відразу виникли непорозуміння з приводу земель та меж. Оскільки, боротьба виявилася гострою, не дивно, що вона завжди привертала увагу дослідників історії Нової Січі. Але проблема запорозько-сербських стосунків лише цим не вичерпується. У даній статті ми окреслимо найбільш вагомі “точки дотику” цього сусідства. Чимало населених пунктів, які стали шанцями сербських полків, свого часу починалися з козацьких зимівників Інгульської чи Бугогардівської паланок. В 1745 р. миргородський полковник В. Капніст разом з французьким інженером підполковником російської служби Даніелем де Боскетом за наказом імператриці Єлизавети Петрівни оглянули задніпровський край і склали карту.
Colecciones
- СА, 2005 рік [19]