Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. Як джерело до історії старосамарської сотні Полтавського полку

Історія Старосамарської (Богородичнянської) сотні тривалий час
залишалася безладним сплетінням, в якому злилися воєдино обривкові дані
про Стару Самару (Богородичне), Самарчик (інша назва – Новоселиця, в
межах сучас. м. Новомосковськ), “городок старинный запорожский Самарь”
(детально – див. історіографічний огляд у публікації В.Векленка, І.Ковальової
та В.Шалобудова [3, 191-194]). Упорядникам третього тому “Архіву Коша”
вдалося “роз’єднати” Стару Самару – центр сотні, та Самарчик – центральне
поселення Самарської паланки [1, 7-9, 773-775], а названим дослідникам –
поставити крапку у дискусії про місцезнаходження Новобогородицької
фортеці та містечка Стара Самара. Але Старосамарська сотня залишається
цікавим об’єктом дослідження для тих, кого в історії вабить унікальне – це
була єдина залінійна сотня Полтавського полку – острівець полкової
юрисдикції у володіннях Війська Запорозького Низового.