Сповідна книга старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових

Abstract

Серед масових архівних джерел XVIII – першої чверті XX століття зберігається багато таких, які досі не знайшли свого дослідника і залишаються в основному невикористаними. До таких належать метричні, а особливо сповідні книги, яких тільки в ЦДІАК України нараховується близько 20 тисяч. При цьому згадані джерела є першорядними для вивчення демографічних процесів в Україні, історії церкви, історії міст і сіл, а для таких регіонів, як Південь України, – історії заселення краю. Залежно від збереженості книг можна вивчати демографічні зміни багатьох населених пунктів упродовж ста і більше років. Крім того, метричні та сповідні книги є важливим джерелом для дослідження історичної антропонімії, а особливо, генеалогії. оскільки містять у собі найповнішу концентрацію особових назв. В них ці особові назви представлено найбільш всебічно і рельєфно. Серед сповідних книг ЦДІАК України у фонді 127 – Київська духовна консисторія – зберігається одна книга Старокодацької запорозької хрестової наміснії за 1766 р. [1]. З одного боку, такий факт є одночасно і закономірним, і випадковим. Закономірним тому, що запорозькі церкви у певних питаннях, зокрема, таких як призначення священиків, будівництво і ремонт храмів, внутрішня організація релігійного життя парафії залежали не лише від Війська Запорозького, але й від київського митрополита і Київської духовної консисторії, через що в діяльності цієї духовної установи відкладалися справи з багатьох питань церковного життя Запорожжя. Випадковим – тому, що згідно з існуючим у ті часи порядком, після ліквідації у 1775 р. Січі і включення території Вольностей Військових до нової адміністративно-територіальної одиниці всі справи, що відклалися в діяльності Київської консисторії і стосувалися Запорожжя, було передано у новостворені установи Новоросії, а з часом вони опинилися в Катеринославській духовній консисторії. Саме тому В.Біднову вдалося віднайти в архіві цієї установи і в 1908 р. опублікувати низку справ, які було сформовано в діяльності Київської консисторії, що стосуються церков на Запорожжі [2]. Випадково ще й тому, що через недбалість консисторських чиновників, частина запорозьких документів залишилася у Києві, серед них і згадана нами сповідна книга.