Сповідна книга старокодацької запорозької хрестової наміснії 1766 року як джерело до вивчення історії поселень вольностей військових

Серед масових архівних джерел XVIII – першої чверті XX століття
зберігається багато таких, які досі не знайшли свого дослідника і залишаються
в основному невикористаними. До таких належать метричні, а особливо
сповідні книги, яких тільки в ЦДІАК України нараховується близько 20 тисяч.
При цьому згадані джерела є першорядними для вивчення демографічних
процесів в Україні, історії церкви, історії міст і сіл, а для таких регіонів, як
Південь України, – історії заселення краю. Залежно від збереженості книг
можна вивчати демографічні зміни багатьох населених пунктів упродовж ста і
більше років. Крім того, метричні та сповідні книги є важливим джерелом для
дослідження історичної антропонімії, а особливо, генеалогії. оскільки містять
у собі найповнішу концентрацію особових назв. В них ці особові назви
представлено найбільш всебічно і рельєфно. Серед сповідних книг ЦДІАК
України у фонді 127 – Київська духовна консисторія – зберігається одна книга
Старокодацької запорозької хрестової наміснії за 1766 р. [1]. З одного боку,
такий факт є одночасно і закономірним, і випадковим. Закономірним тому, що
запорозькі церкви у певних питаннях, зокрема, таких як призначення
священиків, будівництво і ремонт храмів, внутрішня організація релігійного
життя парафії залежали не лише від Війська Запорозького, але й від київського
митрополита і Київської духовної консисторії, через що в діяльності цієї
духовної установи відкладалися справи з багатьох питань церковного життя
Запорожжя. Випадковим – тому, що згідно з існуючим у ті часи порядком,
після ліквідації у 1775 р. Січі і включення території Вольностей Військових до
нової адміністративно-територіальної одиниці всі справи, що відклалися в
діяльності Київської консисторії і стосувалися Запорожжя, було передано у
новостворені установи Новоросії, а з часом вони опинилися в
Катеринославській духовній консисторії. Саме тому В.Біднову вдалося
віднайти в архіві цієї установи і в 1908 р. опублікувати низку справ, які було
сформовано в діяльності Київської консисторії, що стосуються церков на
Запорожжі [2]. Випадково ще й тому, що через недбалість консисторських
чиновників, частина запорозьких документів залишилася у Києві, серед них і
згадана нами сповідна книга.