Знову про причини ліквідації Запорозької Січі (маловідомий ордер П.О.Норову при призначенні правителем у колишньому Запорожжі)

Abstract

Знищення Нової Січі влітку 1775 р. відноситься до ключових, знакових дат української історії та історіографії. Навряд чи знайдеш працю українських істориків, присвячену останнім часам Запорозької Січі, в якій би не йшлося про віроломний напад на Січ російських військ у червні 1775 р. та політику щодо запорозького козацтва імператриці Катерини ІІ. В той же час важко знайти і праці російських істориків, в яких би не йшлося про грандіозні успіхи і велику місіонерську діяльність Катерини ІІ на півдні України, в тім числі і в плані приборкання запорожців. На жаль, ці дві національно-орієнтовані (чи то одна з них шовіністично налаштована – за термінологією української історіографії стосовно російської) історіографії ніяк не перетнуться і не знайдуть той компроміс, який би дозволив на деякий час поставити крапку у вирішенні цього питання. Тому про ліквідацію Запорозької Січі можна писати „ще раз” і „знову”, а потім „ще раз” і „знову”[1]. Зламати цей ланцюжок можна звичайним для професійного історика шляхом: позбутись псевдонаукових орієнтирів та звернутись до джерел. Що і робиться останніми роками. Маємо на увазі публікації „Архіву Коша Нової Запорозької Січі”, а також низку публікацій документів, зроблених запорізьким відділенням Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України [2]. Отже публікація ще одного маловідомого, але доволі цікавого документу, тільки якісно доповнить таку багату джерельну скриньку.