В статті розглянуто внесок Д.І.Яворницького у виявлення, дослідження та збереження пам’яток козацької генеалогії. Ключові слова: Д.І.Яворницький, родинні архіви, родоводи, запорозьке козацтво

За визначенням російського історика В.О.Ключевського (1841-1911), головним біографічним фактом в житті будь-якого вченого є його книги. У творчому доробку енциклопедиста козаччини академіка Д.І.Яворницького (1855-1940) центральне місце посідає трьохтомна монографія «Історія запорозьких козаків» (далі – „Історія”), що вперше була видана російською мовою в Петербурзі у 1892 – 1897 рр. [1] Тривалий час ім’я і творча спадщина Д.І.Яворницького перебували під забороною і лише із здобуттям Україною незалежності розпочалося масштабне дослідження життя й творчості неперевершеного знавця історії запорозького козацтва [2]. Сьогодні книги „Нестора” Запорозької Січі перевидаються масовими тиражами, в тому числі здійснено академічне перевидання „Історії” [3] та її українського перекладу [4]. Успішно реалізується програма видання 20-томного зібрання праць академіка Д.Яворницького

Андріян Іванович Чепа належав до славної когорти українських патріотів кінця XVIII – початку XIX ст., просякнутих духом гордості за “славу батьківщини”, до тих, хто пам’ятав козацькі часи, автономію Гетьманщини й спрямовував свою енергію на дослідження історичного минулого України, збереження народних традицій, на обґрунтування гідності й справедливості домагань з боку української шляхти і козацької старшини щодо здобуття дворянського статусу в зв’язку з інтеграцією українського суспільства в соціальні структури Російської імперії на зламі XVIII-XIX ст. [1], коли почалося українське національне відродження, центрами якого виступали Лівобережна Україна і Слобожанщина.

Постать останнього кошового отамана Задунайської запорозької Січі а згодом й Азовського козацького війська Йосипа Михайловича Гладкого не залишилася поза увагою істориків [1] і народної пам’яті [2]. Діяльність цієї, безумовно, харизматичної людини отримала неоднозначну оцінку в попередній і сучасній історіографії. Останнім часом з’явилися ґрунтовні дослідження запорозького історика Людмили Маленко, присвячені історії Азовського козацького війська [3] і персонально діяльності отамана цього війська Й.Гладкого [4]. Дослідниця ввела до наукового обігу потужний корпус нових джерел. У полі зору Л.Маленко опинилася також і генеалогія Гладких. Проте ще наприкінці 1880-х рр. цього питання торкався відомий дослідник Запорожжя Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940). Він був чи не першим, хто більш-менш повно висвітлив родинні стосунки Й.Гладкого. Вже у першій своїй великій монографії “Запорожжя в залишках старовини і переказах народу” Д.Яворницький приділив немало рядків Й.Гладкому та його нащадкам [5]. Головним джерелом у цьому дослідженні були документи родинного архіву Гладких. Яворницькому допомагав в цьому питанні його олександрівський приятель і відомий дослідник історії й фольклору місцевого краю Яків Павлович Новицький (1847-1925). В творчому доробку історика є й спеціальна стаття, присвячена Й. Гладкому та його генеалогії [6].

Видатний історик запорозького козацтва академік Дмитро Іванович Яворницький (1855 – 1940) вславився як неперевершений збирач історичних пам’яток, передусім козацьких реліквій [1]. Його праці ґрунтуються на комплексній джерельній базі, що вміщує різні типи історичних джерел [2]. Виявлені ним пам’ятки писемності вчений опублікував у тематичних збірках та у додатках до монографій [3]. У свій дослідницький ареал історик також активно залучав фольклорні (усні), речові й зображувальні джерела. Масштабну евристичну діяльність Д.Яворницький розгорнув на посаді директора Катеринославського обласного музею ім. О.Поля (з 1926 р. – Дніпропетровський історичний музей), який очолював понад 30 років (1902 – 1933)