В статті представлена генеалогія козацького роду Письменних

В статті представлена генеалогія козацького роду Коростовцевих

Південь України, який був кооптований Російською державою в кінці XVIII ст., мав певні особливості в сенсі освоєння своїх територій в порівнянні з іншими регіонами Російської імперії. Оскільки місцевої шляхти тут не було, російська влада масово роздавала південноукраїнські землі дворянам, які мали різне етнічне походження. Як наслідок, в другій половині ХІХ ст. склад дворянської верстви Катеринославської губернії був строкатим не лише за соціально-економічною, але й за етнічною ознакою. Чималу частку катеринославського дворянства складали нащадки козацької старшини, серед якої, щоправда, були не лише українці.

28 листопада 2007 року у Народному музеї історії ім. О.М.Поля Національного гірничого університету відбулася презентація двотомної монографії „Історія українського козацтва”, виданої у видавничому домі „Києво-Могилянська академія”. Монографія є колективною, в ній представлені дослідження 33-х провідних фахівців історії козацтва з різних куточків України від аспірантів до докторів наук. З посеред авторів цього фундаментального видання на презентації були присутні: директор науково-дослідного Інституту козацтва, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб; професор Національного університету „Києво-Могилянська академія” доктор історичних наук Юрій Мисик; виконавчий директор ГО „Інститут суспільних досліджень”, директор Нікопольського регіонального відділення НДІ козацтва Владислав Грибовський. Презентацію монографії відкрила заслужений професор Національного гірничого університету, директор Дніпропетровського відділення НДІ козацтва Інституту історії України НАН України Ганна Швидько. Привітавши присутніх з виданням книги, в якій висвітлюється багатогранна історія українського козацтва, вона висловила подяку гостям за багаторічну співпрацю, що дало змогу досягти помітних результатів у вивченні історії української держави.

У цьому році минуло 355 років від дня заснування містечка Новий Кодак, однак і досі не існує окремої розвідки про це запорозьке поселення, яке, по суті стало основою для формування Катеринослава. Використовуючи вже відомі, а також архівні джерела спробуємо простежити основні етапи розвитку козацького поселення Новий Кодак. Варто віддати належне історикам козаччини, вони завжди приділяли увагу питанням розвитку запорозьких поселень, в числі яких був і Новий Кодак [8, 6, 25, 27]. Більшість істориків висвітлювали різні сторінки історії Нового Кодаку в комплексі з історією інших козацьких поселень. Лише дослідники Ф.Макаревський і В.Старостин звернули окрему увагу на його історію, присвятивши Новому Кодаку по одній главі в своїх працях з історії краю [5, с.133-148; 9, с.28-40]. Більшість істориків відносять початок історії Нового Кодака до середини XVII ст. Катеринославський єпископ Ф.Макаревський в своїй праці з історії Катеринославської єпархії називав Новий Кодак давнім містечком, яке лежало на запорозьких землях. Він же зазначав, що у 1650 р. стараннями місцевим мешканців тут було зведено дерев’яну церкву св. Миколи [5, с.133]. Заселення Нового Кодаку, напевно, почалось в період „Золотого спокою” 1638-48 рр. Назва містечка свідчить про те, що воно було новим відносно якось старого поселення. Цим старим поселенням була фортеця Кодак біля кодацького порогу (нині село Старі Кодаки на південній околиці м.Дніпропетровська). У 1650 р. частина жителів фортеці Кодак і прилеглої слободи переселилась вище по Дніпру на місце, де зараз знаходиться масив Нові Кодаки. Майже відразу Новий Кодак стає адміністративним центром однієї з паланок Запорозької Січі, в той час як фортеця Кодак продовжувала виконувати переважно оборонні функції. Дослідник військової історії Запорозької Січі І.С.Стороженко вважає, що у першій половині XVII ст. територіальній устрій Запорозької Січі не мав у своєму складі паланок. Вони, на його думку, з’явились внаслідок реформи, яка була проведена Б.Хмельницьким на запорозьких землях у 1650-52 рр. За цією реформою було створено форпости (паланки) за прикладом полків Гетьманщини. Паланок нараховувалось п’ять: Самарська, Кальміуська, Інгульська, Бугогардівська і Кодацька [10, с.15]. Таким чином, вже у 1650 р. Новий Кодак де-факто був визначений як адміністративний центр однієї з паланок Запорозької Січі. З утворенням Кошу на р.Чортомлик (Чортомлицька Січ) у 1652 р. Новий Кодак де-юре стає центром Кодацької паланки. Кордони паланки простягались від м.Крилова на р.Тясмин (зараз під водами Кременчуцького водосховища) до Микитиного Рогу (нині під водами Каховського водосховища). У зв’язку з виникненням м.Новий Кодак, містечко, яке знаходилось біля Кодацького порогу, отримало назву Старі Кодаки [4, с.33]. До початку XVII ст. Новий Кодак, так би мовити, перебував в тіні фортеці Кодак, оскільки останньому великого значення надавали уряди Гетьманщини, Російської держави і Кримського ханства. Через це фортеця Кодак часто зустрічається в різноманітних державних документах.

В минулому році громадськість міста Дніпропетровська і всієї України відсвяткували 150-ту річницю від дня народження відомого історика козацтва Дмитра Івановича Яворницького, однак і досі на порядку денному стоїть питання про написання комплексної біографії цієї видатної людини. Не зважаючи на значну за обсягом історіографію життя і творчості Дмитра Івановича [1; 6; 9; 15; 16; 18], багато сторінок життя і діяльності цієї неординарної постаті залишаються не висвітленими або недостатньо вивченими. До таких можна віднести його походження та родинні стосунки.

Одним з найбільш видатних діячів в історії Придніпров’я по праву вважається історик, археолог, етнограф і письменник Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940). За свою доволі тривалу біографію він встиг зробити настільки багато, що ми – його нащадки, ось вже більше півстоліття вивчаємо його спадок. Для нашого краю постать Д.И.Яворницького є знаковою. Тому не дивно, що про нього написано безліч наукових робіт, в тому числі й монографій, сотні публіцистичних статей та досліджень. В усіх цих роботах Дмитро Іванович постає перед нами, переважно, як вчений, дослідник історії України, громадський діяч тощо. Його авторитет серед наших сучасників незаперечний. По суті, на даний момент створено ідеальний образ людини, свого роду ікона, за якою побачити реальну, живу людину дуже важко. Не маючи на меті применшити роль Дмитра Яворницького в історії Придніпров’я або шукати в його біографії негативи, хотілося б зняти покров святості, який нащадки накинули на життя і діяльність Д.І.Яворницького. Це, на наш погляд, сприяє кращому розумінню того, ким насправді була ця, без перебільшення, видатна людина.

В статті представлена генеалогія дворянського роду Авксентьєвих