Стаття присвячена історії дніпровської громади лоцманів та історичним джерелам про них

У статті розкриваються факти біографій козаків – мешканців краю XVIII ст.

В даній публікації розглядається питання набуття нового соціального статусу – дворянського – колишніми запорозькими старшинами, історія їх діяльності і родин

Нові публікації останнього часу про формування ідейних та теоретичних засад української історичної науки дають підстави для переконливих висновків про тяглість і цілеспрямованість історіографічного процесу в Україні, а також про роль у ньому як окремих, справді видатних особистостей, так і істориків „другого плану”. Важливе значення для їх становлення мало навчання і залучення до наукової діяльності під егідою і за уважним сприянням фундаторів вітчизняної історичної науки. Переважну більшість серед них склали регіональні школи наукових досліджень, які ввели до наукового обігу величезний комплекс архівних джерел, даних топографії, археології, статистики, етнографії.

Про те, що Запорозька Січ мала свою, хоча і слабо структуровану, митну систему, і що вона була важливою складовою економічного існування Січі, історики побіжно згадують, відносячи цей факт до сер. 50-х рр. XVIII ст., пояснюючи її складання прискоренням внутрішнього економічного розвитку Запорожжя, не забуваючи, однак, що стратегічне положення Січі давало їй величезні переваги від транзитної торгівлі та її забезпечення. Можливо, справедливим є припущення українського історика Я. Дашкевича про те, що “зони впливу (народів) з середини XVII ст. почали оформлюватися у вигляді юридичних кордонів, щоб остаточно стабілізуватися наприкінці XVIII ст.” [1]. Імовірно, що оформлення структури митної мережі, як і прикордонної, чітке оформлення географічних і політичних кордонів для захисту економічних інтересів відбувається на території Запорозьких Вольностей в період Нової Запорозької Січі.

Всеукраїнська наукова конференція ,,Постать Петра Калнишевсього та історична спадщина запорозького козацтва XVI-XVIII ст.“ в м. Нікополі у жовтні цього року та урочисті заходи, присвячені особистості останнього кошового отамана Нової Запорозької Січі, спонукали істориків і краєзнавців цілеспрямовано обговорити набуті результати сучасних досліджень та порівняти їх із загальноусталеними і майже хрестоматійними.

Поєднання зусиль дослідників Дніпропетровщини і Харківщини дало цікавий результат, який не зможуть оминути своєю увагою ні професіонали, ні аматори – історики. Ті, хто цікавиться біографічними даними про життя і творчу діяльність видатного історика Дмитра Івановича Яворницького обов'язково знайдуть системний виклад про основні етапи формування особистості вченого, періоди злетів і падінь, притаманних йому поглядів і уподобань. Біографічний розділ книги «Біографія Д.Яворницького в родинному та дружньому контекстах» написан провідним науковим співробітником Дніпропетровського історичного музею ім. Д.І.Яворницького кандидатом історичних наук С.В.Абросимовою, яка є відомим фахівцем у галузі біографістики. Вже не в перше подаючи узагальнений огляд життєпису Д.І.Яворницького вона завжди знаходить не тільки нові факти і деталі уточнюючи і доповнюючи відомі матеріали, але і здається, нові лексичні оберти для викладання їх. Слід відмітити, що після виходу книги М.М.Шубравської про Д.І.Яворницького більшість науковців, що приступалися до цієї теми, змушені були повторювати введені до наукового обігу матеріали, настільки вони були багатоплановими. На цьому тлі приємне враження справляла послідовна і досить копітка робота дніпропетровських дослідників. До цього часу продовжує друкуватися епістолярна спадщина Д.І.Яворницького – великий комплекс джерел (близько 6,5 тис. листів), які ілюструють широту поглядів вченого, дружні і наукові контакти, активну участь у культурно-освітньому житті не тільки регіону, але і України в цілому. Через ознайомлення з листами самого вченого до відомих особистостей вчених, митців, державних діячів і зворотною кореспонденцію, постать Д.І.Яворницького стала виразнішою і людянішою, біографічні подробиці допомогли «сплести» розрізнені фати у справжню канву життя подвижника історичної науки. С.В.Абросимова, ретельно фіксуючи за листами великі і дрібні події у житті і оточенні Д.Яворницького, оприлюднила чимало нової інформації, проте і уточнення, зроблені нею, завжди мають прикладний характер і високий рівень вірогідності. Можна говорити про певну традицію вшанування імені Дмитра Івановича, яка склалася на Дніпропетровщині. У цьому контексті можна пригадати присвячені пам’яті Д.І.Яворницького ювілейні наукові заходи, публікації робіт з історії міста, регіону, музейного зібрання. Від 135-ї річниці святкування від дня народження вченого у 1990-му році стався своєрідний «прорив», коли наукові напрацювання і сама постать історика стали об'єктом