Розробка раціонального підходу до інгібування свердловин в умовах підвищеного солевідкладення та корозійно-агресивного середовища

Abstract

Сучасний стан нафтогазової галузі України, особливо в умовах енергетичної кризи, підкреслює критичну важливість оптимізації технологій експлуатації родовищ на пізніх стадіях розробки. За даними на 2025 рік, понад 70% родовищ у Дніпровсько-Донецькій западині досягли фази виснаження з обводненістю продукції понад 90%, що супроводжується посиленням геохімічних ускладнень, зокрема солевідкладенням та корозійною деградацією обладнання. Солевідкладення, зумовлене перенасиченням пластових вод іонами Ca²⁺, Ba²⁺, Sr²⁺ та SO₄²⁻ при мінералізації до 200 г/л, призводить до утворення щільних осадів (карбонат кальцію, барит, ангідрит) у ключових зонах: привибійній зоні пласта, експлуатаційній колонні, робочих органах установок електровідцентрових насосів (УЕЦН) та насосно-компресорних трубах (НКТ). Це скорочує міжремонтний період глибинно-насосного обладнання (ГНО) до 200–300 діб, збільшуючи витрати на ремонт на 30–50%. Корозійна агресивність, посилена газами (CO₂ до 15%, H₂S до 5%, O₂), проявляється в локальних формах (пітингова, виразкова корозія), з інтенсивністю зносу до 1 мм/рік, що знижує середнє напрацювання на відмову (СНТ) до 500 – 700 діб і провокує аварії з розгерметизацією.