Зловживання процесуальними правами у цивільному процесі

Abstract

Найбільш ефективним засобом захисту своїх порушених, оспорених прав – є вирішення конфлікту в судовому процесі, що гарантує нам Конституція України. Процесуальні права та обов’язки осіб, які беруть участь у судовій справі, закріплено ст. 49 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), однак реалізація права на такий захист, в окремих випадках, має негативний характер, а саме: мова йде про недобросовісне використання процесуальних прав, в тому числі права на судовий захист. Частина 2 статті 44 Цивільного процесуального кодексу України дає визначення, які саме дії кваліфікуються, як зловживання процесуальними правами: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі