Обґрунтування проекту будівництва закритої зрошувальної мережі

Зрошення є основною умовою отримання високих і стійких врожаїв сільськогосподарських культур в умовах дефіциту природнього зволоження території. В період з 1950 по 1980 рр. в Україні побудовано велику кількість зрошувальних систем загальною площею ~2,3 млн. га. Всі ці системи водогосподарського комплексу експлуатуються понад 50–70 років. Через недостатність фінансування, неналежний рівень технічного нагляду і догляду за ними, понад 85% об’єктів меліоративного фонду зазнали фізичного та морального зносу, а втрати зрошувальної води у відкритих каналах та закритих зрошувальних трубопроводах досягають 30–40% [2, 3]. У зв’язку з цим, за останні 30 років (з 1990 по 2020 рр.) площа зрошуваних земель в Україні скоротилась до 550 тис. га, а через початок війни у 2022 р. становила лише 300 тис. га (13% від проектної потужності) та постійно скорочується через дефіцит водних ресурсів та руйнування/пошкодження водогосподарської інфраструктури.