Щодо розуміння сутності та призначення адміністративних процедур

Abstract

Війна – це збройна боротьба, найбільш гостра форма розв’язання суспільно-політичних, економічних, релігійних, ідеологічних, територіальних та інших протиріч між державами, націями, народами, класами і соціальними групами засобами збройного насильства. Кожна війна має свою мету, яка зокрема передбачає відстоювання власних інтересів перед опонентом та змушення останнього підкоритися своїй думці та волі. У широкому розумінні – зіткнення сторін щодо розв’язання суттєвих протиріч в процесі соціальної взаємодії із застосуванням збройної сили, що докорінно змінює вектор та характер відносин між воюючими сторонами [1]. Говорячи про результат війни, неправильним є твердження щодо «виграшу» або «програшу» тієї чи іншої сторони, адже у всякому разі кожна – зазнає великих як військових, економічних, продовольчих, так і людських втрат, що є вагомим регресом для будь-кого. Але все ж таки прийнято вважати одну з воюючих країн «переможцем», а країну-опонента – тією, що зазнала поразки. Наслідком війни для останньої можуть стати репарація та контрибуція на користь потерпілої країни. Репарація – відповідно до міжнародного права – це виплати, які після війни отримує країна-переможець від країни-агресора. Це повне або часткове відшкодування (за мирним договором або міжнародними актами) стороною, яка розпочала агресивну війну, яка заподіяла збитків державі, що зазнала нападу й порушення свого суверенітету та/або цілісності. Об’єм та характер репарацій мають визначатися відповідно до нанесених збитків. Контрибуція – це другий спосіб відшкодування шкоди, нанесеної державі військовими діями, розпочатими іншою країною. Це примусові платежі або вилучення майна, що здійснюється державою, яка визнана переможцем, в іншої переможеної держави або в її населення. Важливо, що застосування репарацій чи контрибуцій можливе лише після завершення війни та підписання відповідних документів – мирна угода або акт про капітуляцію. Зазвичай їх стягують з країни-агресора.