У сучасному глобалізованому світі інформаційні технології стали потужним інструментом впливу на міжнародні відносини, політичні процеси та суспільну свідомість. Однак разом із можливостями, які відкриває цифрова епоха, з’явились й нові загрози – зокрема, інформаційна війна, яка перетворилася на один із ключових інструментів сучасних конфліктів. Від кібератак до цілеспрямованих кампаній дезінформації – ці явища не лише підривають стабільність окремих держав, а й ставлять під сумнів ефективність традиційних норм міжнародного публічного права.

Відносини між Китайською Народною Республікою (КНР) та Корейською Народно-Демократичною Республікою (КНДР) завжди були об'єктом особливої уваги міжнародної спільноти. Ці дві держави, об'єднані спільною ідеологічною спадщиною та геополітичними інтересами, підтримують особливу форму стратегічного партнерства, що змінювалося протягом десятиліть. XXI століття стало періодом суттєвих трансформацій у військово-політичній площині їхніх взаємин, зумовлених як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками.

Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році поставило перед нашою державою безпрецедентні виклики не лише у сфері оборони, а й у контексті збереження та розвитку демократичних інститутів. У ситуації, коли війна стала повсякденною реальністю, українське суспільство опинилося на перехресті: як забезпечити національну безпеку, не відступивши від принципів правової держави, відкритого громадянського контролю та вільного політичного процесу? У цьому контексті особливого значення набувають питання безпекових гарантій як тимчасових, у вигляді двосторонніх і багатосторонніх домовленостей із партнерами, так і стратегічних, через інтеграцію в євроатлантичні структури безпеки, насамперед НАТО.

Мережа Інститутів Конфуція є значним аспектом прояву китайської «м’якої сили». Основною метою їх створення вважають досягнення культурної, політичної та економічної привабливості держави для іноземної та внутрішньої аудиторії й формування лояльного ставлення до політичних дій КНР, проте Інститути Конфуція створюють вагомий виклик безпеці інших країн. Наприкінці 1990-х років китайські вчені запропонували уряду розробити стратегію «м’якої сили», чому сприяло швидке економічне піднесення Китаю та зниження культурного впливу США з метою протидії світовим уявленням про КНР як «китайську загрозу» та «підтриманням гармонійного суспільства зсередини».

Російсько-українська війна стала не лише збройним, а й інформаційним протистоянням. У сучасних умовах інформаційна війна стала інструментом впливу на громадську думку, політичну мобілізацію та міжнародну підтримку. Саме через медіа відбувається конструювання образів «ворога» й «героя», легітимізація політичних рішень, а також боротьба з дезінформацією та пропагандою. Актуальність теми зумовлена масштабом інформаційного впливу під час російської агресії, що супроводжується хвилею дезінформації, маніпуляцій та спроб нав’язати вигідні Кремлю політичні наративи. Водночас українські та західні медіа формують власні наративи, які сприяють консолідації суспільства, підтримці армії та міжнародній солідарності.

У нинішніх умовах глобалізації та стрімкого розвитку цифрових технологій питання кібербезпеки продовжує набувати особливої актуальності. Застосування кібератак та поширення дезінформації часто використовується задля дестабілізації держави, впливу на суспільну думку намаганням спровокувати почуття страху, хаосу, паніки, апатії, недовіри до державних інститутів. В той час як традиційний спосіб ведення війни передбачає прямий військовий конфлікт між державами із використанням зброї, гібридна війна додатково залучає невійськові засоби, такі як кібератаки та інформаційно-психологічні операції. Саме тому сукупність технічно-спрямованих дій, сфокусованих на захисті інформації та налагодженні систем комунікацій разом з їх подальшим вдосконаленням є надійним гарантом стабільної розвинутої держави, а стабільна цифрова інфраструктура підвищують обороноздатність держави не менше ніж традиційні засоби.

Російсько-українська війна є однією з найбільш визначальних подій XXI ст., яка розпочала новий етап в історії, зокрема через особливості ведення війни в сучасну епоху. Нині інформація виступає не менш важливою зброєю, ніж військова техніка, а самі умови ведення сучасної війни значно відрізняються від війн минулого століття завдяки використанню новітніх технологічних засобів. Російсько-українську війну наразі визначають як гібридно-інформаційну, це означає, що важливу роль відіграють дезінформація та пропаганда, як головні застосовувані агресором методи для досягнення цілей.

Актуальність дослідження цифрової етнографії та мемів у контексті гібридної війни у сучасних умовах, коли інформаційний простір перетворюється на арену не менш важливу за фізичний фронт, дослідження цих явищ стає критично важливим. Зокрема, українське суспільство, зіткнувшись із зовнішньо регіональною агресією, активно формує нові форми цифрового фольклору, які виступають не тільки засобом комунікації, але й потужним інструментом психологічного спротиву, консолідації та мобілізації суспільства. Цифровий фольклор являє собою систему текстів, образів, аудіо- та відеозаписів, які широко поширюються від користувача до користувача в мережі. Через те, що йдеться про масову творчість, а не про засоби масової інформації, фольклор відіграє низку важливих функцій для сучасного суспільства: соціальну, ідентифікаційну, комунікативну, мобілізаційну, підтверджувальну, терапевтичну.

Традиційною складовою війн є використання т. зв. гібридних методів агресії, спрямованих на підрив внутрішньої стабільності та стійкості країни-об’єкту нападу. Одним з провідних елементів такого роду агресії є проведення інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), які набули стратегічного значення в умовах глобального протистояння у світі. Це, у свою чергу, призвело до небаченого до сьогодні масштабного використання методів ІПСО російською федерацією проти України та інших країн – як з табору союзників нашої держави, так і у державах, що залишаються на нейтральних до війни проти України позиціях (у першу чергу ідеться про країни «Глобального Півдня»).

Сучасні проблеми, вимагають від міжнародних акторів використання сучасних, інструментів дипломатії. Спорт є частиною публічної дипломатії, яка здатна сприяти налагодженню дипломатичних відносин між державами. Спортивна дипломатія – це напрям міжнародних відносин, де ключову роль відіграють не офіційні представники держав, а професійні спортсмени.