Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну у 2022 році поставило перед нашою державою безпрецедентні виклики не лише у сфері оборони, а й у контексті збереження та розвитку демократичних інститутів. У ситуації, коли війна стала повсякденною реальністю, українське суспільство опинилося на перехресті: як забезпечити національну безпеку, не відступивши від принципів правової держави, відкритого громадянського контролю та вільного політичного процесу? У цьому контексті особливого значення набувають питання безпекових гарантій як тимчасових, у вигляді двосторонніх і багатосторонніх домовленостей із партнерами, так і стратегічних, через інтеграцію в євроатлантичні структури безпеки, насамперед НАТО.

Традиційною складовою війн є використання т. зв. гібридних методів агресії, спрямованих на підрив внутрішньої стабільності та стійкості країни-об’єкту нападу. Одним з провідних елементів такого роду агресії є проведення інформаційно-психологічних операцій (ІПСО), які набули стратегічного значення в умовах глобального протистояння у світі. Це, у свою чергу, призвело до небаченого до сьогодні масштабного використання методів ІПСО російською федерацією проти України та інших країн – як з табору союзників нашої держави, так і у державах, що залишаються на нейтральних до війни проти України позиціях (у першу чергу ідеться про країни «Глобального Півдня»).

Російська агресія проти України триває з 2014 року та є яскравим прикладом багаторівневої гібридної війни, яка об'єднує класичні військові дії з інформаційно-психологічними, кібернетичними, економічними та енергетичними атаками. Такий тип агресії становить особливу загрозу для демократій, які залишаються вразливими до зовнішнього втручання через відкритість політичних систем, вільні медіа та високий рівень цифровізації. Метою цього дослідження є висвітлення основних підходів до інтерпретації особливостей гібридної агресії росії проти України.