Землі, які були порушені внаслідок військових дій, часто піддаються ерозії, забрудненню та іншим формам деградації, що негативно впливає на біорізноманіття, якість ґрунту та доступ до ресурсів. Відновлення цих пошкоджених екосистем вимагає не лише комплексного розуміння природних процесів, але й ефективних методів моніторингу, які надають об'єктивну інформацію щодо стану та динаміки змін. Саме тому необхідно враховувати специфічні особливості проведення моніторингу пошкоджених земель, оскільки ці зони можуть виявитися небезпечними та складними для доступа.

Сучасне гірничопромислове землекористування характеризується суттєвою конфліктною складовою через тривале вилучення земель з господарського обігу. Не завжди темпи і масштаби рекультивації земель відповідають очікуванням потенційних землекористувачів, органів публічного управління, інвесторів тощо. При експлуатації природних ресурсів нерідко виникають розбіжності інтересів різних субєктів господарювання стосовно напрямів їх використання. На цьому підгрунті можливі часті конфлікти природокористування. Так, будь-яка стратегія використання земельних ресурсів зачіпає інтереси багатьох регіональних акторів: промислових, сільськогосподарських, лісогосподарських підприємств, природоохоронних організацій, преставників туристичної галузі та рекреації, регіональних водокористувачів, місцевих громад, населення тощо. Навіть якщо площа промислової земельної ділянки не збільшується за рахунок інших ділянок, то все одно виникає негативний екологічний вплив і зміна умов землекористування сусідніх ділянок. Промислові земельні ділянки першочергово потребують екологічного захисту, бо вони не можуть бути ізольованими від ділянок з іншим цільовим призначенням.

Для кожної зареєстрованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі має бути визначений код КВЦПЗ. За даним кодом земельні ділянки класифікуються залежно від категорії земель, і вони мають своє функціональне призначення та використовуються за ним. Одночасно з кодом КВЦПЗ визначається і код КВЗУ. Визначення угідь є важливим елементом під час формування земельної ділянки, оскільки згідно зі статтею 33 закону України «Про Державний земельний кадастр» [1] земельні угіддя використовуються у разі обліку кількості та якості земель у Державному земельному кадастрі. Спробуємо визначити чи залежить вибір коду КВЗУ від коду КВЦПЗ і навпаки? Наведемо такий приклад.

Встановлення меж населеного пункту є важливою процедурою, яка безпосередньо впливає на забезпечення роботи органів місцевого самоврядування, планування розвитку території, управління податками населення, забезпечення раціонального використання земель для потреб суспільства. Відповідно до статті 173 Земельного кодексу України, межі населеного пункту визначаються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці. Розроблення таких проектів включає виконання комплексу робіт із землеустрою та топографо-геодезичних робіт. Зміст проекту встановлений статтею 46 Закону України «Про землеустрій». Попит на розроблення проектів землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населених пунктів порівняно з виготовленням іншої землевпорядної документації є невисоким і, відповідно, виконуються сертифікованими інженерами- землевпорядниками рідко. Тому для підвищення якості робіт було б логічним окрім нормативно-правових актів мати методичні рекомендації.

Стратегічне планування в управлінні земельними ресурсами включає в себе розробку довгострокових та короткострокових стратегій та планів для оптимального використання земельних ресурсів територіальних громад і забезпечення їх сталої ефективності. Цей процес може включати в себе різні методи та принципи, в залежності від конкретних цілей та контексту. Кілька ключових принципів стратегічного планування в управлінні земельними ресурсами: − Аналіз поточного стану. Першим кроком є збір та аналіз інформації про поточний стан земельних ресурсів територіальної громади, включаючи їх використання, власників, екологічні аспекти, правовий статус і т. д. Тобто проведення земельного аудиту. − Визначення цілей та пріоритетів. Визначення стратегічних цілей (довгострокових та короткострокових) і завдань, які є бажання досягти щодо управління земельними ресурсами конкретної території. Ці цілі повинні бути конкретними, вимірюваними, досяжними, релевантними і обмежені за часом (критерії SMART-цілей).