Актуальною з точки зору визначення завдань на тривалу перспективу слід вважати державну цільову програму з національнопатріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 р.р., затверджену Указом Президента України у жовтні 2015 року. Важливо складовою цього документу стала розроблена «Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді» (І. Бех, К. Чорна). Дане питання стало предметом досліджень В. Андрущенка, О. Савченко, М. Боришевського, О. Колодія, П. Кононенка. Філософсько-світоглядні передумови розвитку національно-патриотичного виховання знайшли відображення в працях В. Кульчицького, К. Левківського, Л. Медвідь, Ю. Руденка, В. Скуратівського.

У ХХ ст. термін «глобалізація» вживався для позначення процесів, що переважно йменувалися «інтернаціоналізацією», а саме різноманітні процеси виходу суспільного життя в усіх його вимірах (економічних, політичних, культурних, освітянських, конфесійних та інших) за межі окремих країн і регіонів. У такому розумінні глобалізація розпочалася давно, її початковими формами були торгівля та завоювання нових територій, а їхнім підґрунтям – здебільшого економічні чи інші матеріальні інтереси, що в свою чергу впливало на політику й релігію, освіту й культуру. Фінансові та економічні кризи минулого століття засвідчили ще більшу взаємозалежність країн і регіонів та глобальні суспільні зміни, що незабаром було названо глобалізацією.

Исходим из того, что стратегия реформы высшей школы в современной Украине, а также ее последующее практическое осуществление, не получат важного для страны, подлинно инновационного характера, если не появится осознание необходимости реформы одновременно содержания и способов преподавания той части учебных дисциплин, которые должны быть ориентированы на стимулирование и закрепление позитивных изменений в человеке и социуме, глубоко деформированных антропологической катастрофой, пережитой нашей страной в период существования СССР [1, 2]

Ні для кого сьогодні не секрет, що народ, втрачаючи свою культуру, перестає бути народом, суб΄єктом історичного процесу. Він вироджується, зменшується в кількості, стає фізіологічною основою для збільшення іншого народу, часто народу-агресора, який і призвів його до такого стану. Культура ж народу невідривна від мови, неможлива без неї. Недарма мову називають душею народу.

Містична традиція Європи сходить в своїх витоках до філософії Стародавньої Греції, в якій вона власне і бере свій початок. Існує думка, що філософія Греції виступає в ролі початкової колиски європейської раціональності. Можна погодитись із таким положенням, але треба відмітити і деяку упередженість, щодо такого твердження. Розквіт грецької філософії починається в період «досократиків», і діяльність досократиків була, свого роду, відступом від раціональності, що можна пов’язати із нерозвиненістю дискурсивного типу мислення, закладеного Платоном.

У сучасному світі, перенасиченому прикладами «подвійних стандартів», складно говорити про таке явище якморальність. І, власне, про це красномовно свідчать події, що відбулися в Україні протягом останніх років. На тлі сучасного духовного вакууму, який призводить до фрустрації та прояву деструктивного начала у людині (девіантна поведінка та аморальність), необхідно ставити питання щодо девальвації вищих цінностей та необхідності їх збереження на особистісному рівні, що дає можливість внутрішньої стабільності та креативності особистості.

В современном кризисном состоянии украинского государства и общества, искусственно разделенного барьерами информационной войны, все отчетливее звучит призыв к примирению людей, независимо от их идеологических, религиозных и политических предпочтений. Единение людей доброй воли на основе идейных принципов христианской духовности представляется нам важнейшим фактором, дающим возможность находить пути примирения. То, что объединяет христиан – больше того, что их разделяет. В данном контексте актуальность статьи заключается в историко-философском обосновании неразрывности восточной и западной духовно-интеллектуальных традиций в общеевропейской культуре, основанной на принципах христианской духовности. Такое обоснование будет представлено посредством историко- философского анализа влияния христианской древнемонашеской традиции Востока на формирование воззрений выдающегося религиозного лидера Западной Церкви св. Бернарда Клервоского.

Актуальность анализа феномена социального неравенства в контексте социально-политической концепции Ф. Ницше заключается в стремлении лучше понять систему вертикальных современных социальных отношений, расширить представления о роли психологических, иррациональных элементов в социальном процессе, что, в конечном счете, в дальнейшем может помочь выработке оптимальных путей общественного развития.

Совершенно очевидно, что возрождение мифологического сознания в культурном и социальном бытии современного общества эволюционно обусловлено. Ибо что может противостоять жёсткому прагматизму и техно-рациональности поздне-индустриальной цивилизации? Возрастание роли не рациональных, а иррациональных – душевно-психологических, интуитивно-волевых – факторов миропонимания предопределяют пути многовекторной мифологизации в деятельности социума постмодерна. Ведь человеческое существование обусловлено извечной гуманистической потребностью в мировоззренческой и психологической определённости, душевной стабильности и позитивной социокультурной перспективе, универсальным подсознательным стремлением к счастью и неистребимой верой в чудо.

Die Persönlichkeit und die Lehre von Edith Stein, einer der bedeutendsten Denkerinnen der europäischen Philosophie des XX. Jahrhunderts, die in den philosophischen Kreisen Deutschlands, Polens, Frankreichs sowie der USA gut bekannt ist, sind praktisch komplett dem Forschungsfeld in den meisten Ländern Osteuropas entfallen. Die westeuropäische reflexive Literatur bietet einen großen Umfang der biographischen Ausgaben über Edith Stein [12; 16; 21; 23]. Was philosophische Literatur angeht, so kann sie in einige Inhaltsgruppen geteilt werden. Die eine Gruppe der Wissenschaftler erforscht die Werke von Stein unter dem Blickwinkel der Phänomenologie und behauptet, dass die phänomenologische Problematik sogar in ihren Werken letzter Periode trotz ihrer theologischen Richtung dominiert, indem sie die Spezifik des Bewusstseins in der Intention zum Transzendenten abbildet.