Музична журналістика у добу соціальних мереж зазнала суттєвих трансформацій, адже традиційні ЗМІ, які зазвичай були носіями музично-критичної думки, сьогодні перемістилися зі шпальт газет до віртуального простору, а класичні музичні радіопрограми й телепередачі усе частіше заміняються аудіо- та відеоконтентом на платформі YouTube. Також нерідко музична журналістика поступаються місцем блогерству, витискуючи з медіапростору експертну думку фахівців-критиків. На перший погляд здається, що невдовзі традиційна музична журналістика та музична критика як її відгалуження можуть зникнути, однак практика показує, що в українському суспільстві є потреба у фаховій музичній журналістиці та ЗМІ, де б висвітлювалися основні музичні події, що відбуваються в країні.

Театральне мистецтво завжди було індикатором розвитку суспільства, визначало його больові точки, окреслювало духовні проблеми. Великий реформатор мистецтва Мельпомени, видатний режисер Лесь Курбас зазначав, що театр повинен бути сьогодні таким, яким суспільство буде завтра. Україна перебуває зараз у складній соціокультурній і політичній ситуації, зумовленій воєнними викликами. Тому театр як важлива духовна інституція суспільства виконує сьогодні націєтворчу функцію, ідентифікує українську ментальність у світовому глобалізованому континуумі, в суспільстві постправди. Цей простір видатний філософ Ж.Бодріяр окреслив як «суспільство видовищ і вистав».

На сучасному етапі, всупереч поточним подіям російсько-української війни, Україна міцно тримає оборону своєї суверенності, національної ідентичності, культурних цінностей тощо. Разом з тим, процеси зміцнення й відновлення націєцентричних засад розвитку культури актуалізувалися ще з часів Помаранчевої революції 2004 року, пройшли крізь нові ідейно-світоглядні наративи Революції Гідності 2014 року та тривають донині. Варто зазначити,що національна культура та її різноманітні складники виконують важливі функції просвіти українського народу, скеровують до патріотичних і естетичних орієнтирів.