В процесі соціокультурного еволюціонізму формувались різні форми духовної і матеріальної культури, що відображали вірування, світогляд, звичаї, тексти міфологічного змісту (міфологічні уявлення). Однією з таких форм архаїчної культури є шаманізм, в основі якого ритуали та обряди, що здійснюються шаманами. Важливо зазначити, що «шамани в суспільствах по всьому світу відігравали важливу роль в управлінні соціальними відносинами, здоров'ям та взаємодією з природним і надприродним». І хоча природа шаманізму (африканський, тюрксько-монгольський, азійський, австралійський, індіанський тощо) в різних культурах має певні розбіжності, можемо віднайти й спільні риси, котрі використовують шамани у своїх ритуалах і церемоніях, зокрема рух та музично-ритмічна складові (ритуальний танець).

Фольклор, як невід’ємна частина культурної спадщини України, відіграє важливу роль у формуванні національної ідентичності. У контексті сучасних викликів, зокрема війни на території нашої держави, ця тема набуває особливої актуальності. В умовах соціальних та політичних трансформацій, що супроводжують збройний конфлікт, фольклор стає не лише засобом збереження культурної пам’яті, а й важливим інструментом для виховання нових поколінь, які мають усвідомлювати свою приналежність до нації. У часи війни, коли суспільство переживає глибокі травми та виклики, важливо не лише зберігати традиції, а й адаптувати їх до нових умов, сприяючи таким чином формуванню стійкості та єдності нації.

Хореографія займає унікальне місце у системі мистецької освіти та практики закладів вищої освіти України та світу. Зараз постає проблема та виклики, пов’язані з інтеграцією спеціальності «Хореографія» до ширшої категорії «Перформативні мистецтва» у новому переліку спеціальностей.

Балет в Україні розвивався як синтетичне мистецтво, що поєднує музику, танець, театр і літературу. Саме літературні художні твори здебільшого ставали основою для створення сценічних вистав, де хореографія ставала інструментом візуалізації національного світогляду. Поетичність української літератури, поступово інтегрувалась в танцювальну пластику через метафору руху, символіку жесту, темпоритм, а також музично-хореографічну драматургію.

Хореографія, як мистецтво створення танцювальних композицій, зазнала значних змін завдяки впровадженню інформаційних технологій та штучного інтелекту. Ці технології не лише полегшують процес створення танцю, але й відкривають нові можливості для розвитку творчості та вдосконалення танцювальних навичок.

Індійський танець відомий як один із найстарших та найстаріших. Ця традиція сягає своїм коріння у давнину і є описаною та систематизованою у санскритських текстах ІІ століття нашої доби. Поєднуючи у собі стародавній класичний танець, релігійний (храмовий) та сучасні стилі, індійський танець розвивався та відображав культуру та зміни Індії. Так, наприклад, жінки Девадасі присвячували своє життя танцю як священному ритуалу у храмі. Роксана Гапта (Roxanne Kamayani Gupta) описує у своїй книзі йогу індійського класичного танцю як шлях та дисципліну, що приведе до духовного звільнення. Вона вказує, що індійський класичний танець дуже схожий на йогу адже вимагає вибудови рівноваги між психологічний, фізичний та духовним рівнями для досягнення найвищої цілі.

Українська музика більш сучасних періодів музичної історії все більше привертає до себе увагу науковців, які, в свою чергу, дають змогу окреслити та усвідомити характерні риси, що притаманні постмодерну. Різноманітні мистецькі процеси кінця ХХ – першої чверті ХХІ століття, що відбулися в українській композиторській школі, стали необхідними фазами становлення і відповідності до європейських процесів, дали змогу створювати власні традиції композиторського письма.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в 2022 р. поставило музейну спільноту нашої країни в нові умови існування і призвело до необхідності перебудови уже звичних форм музейної роботи відповідно до реалій військового часу. Перебудова торкнулась не тільки наукової та науково-фондової, але і популяризаторської роботи. При плануванні науково- освітніх заходів в першу чергу доводиться враховувати безпеку відвідувачів, тому по можливості значна частина культурних установ проводить такі заходи в підвальних приміщеннях, окрім того самі заходи здебільшого відбуваються з обмеженої кількістю учасників і за попередньою реєстрацією. Крім того є і певні обмеження, продиктовані бажанням уникнути зайвої уваги ворога до музейної збірки, у висвітленні музейної колекції.

У доповіді «Бібліотеки на лінії фронту: від каталогів до катакомб» розглядається трансформація бібліотек у часи війни — від традиційних центрів збереження знань до активних учасників інформаційного спротиву. У центрі уваги — інформаційно-бібліографічна діяльність, яка в умовах збройного конфлікту набуває нових змістів і значень, перетворюючись на місію культурного захисту.

Сучасна соціокультурна ситуація в Україні висуває особливу потребу збереження всього розмаїття локальних культур, які є маркерами національної ідентичності та фундаментом для збереження пролонґованої традиції. Одним із сеґментів української етнічної музичної культури є лемківська пісенність, що має особливу трагічну історію у звʼязку з депортацією її носіїв – однієї із найзахідніших гілок українства – із рідних земель, що сьогодні входять до складу іншої держави. Відтак, перед сучасним музикознавством стоїть завдання глибокого вивчення вказаної пісенної традиції з метою її збереження та подальшого життя у нових формах.