Територія Пониззя Присамар’я здавна привертала увагу дослідників, проте їх зацікавленість належала, переважно археологічним пам’яткам від доби каменю – бронзи та ранньозалізного часу. Пам’ятки пізніших часів, тим більш козацької епохи, переважно залишалися поза вивченням [28, с.28, 29- 33 с.214]. Винятковим явищем у цьому плані є роботи керованої Д.І.Яворницьким новобудівної Дніпрогесівської експедиції НКПросу 1927-1932 років [14, с.11-12], коли вперше на зазначених територіях були відкриті і досліджувалися не лише неолітичні і матеріали ранньобронзової доби, а й алано-болгарські пам’ятки, поселення доби Київської Русі, козацькі поховання XVII-XVIII ст. Д.І.Яворницький першим проводив археологічні розвідки на теренах Богородицької фортеці і її посаду під час робіт Дніпрогесівської експедиції 1927-1932 років [13; 19, с. 256-257] (у фондах ДІМ ім. Д.І.Яворницького знаходиться близько 80 натільних хрестів «із запорозьких поховань», зібраних вченим, але у матеріалах його розвідок місця знахідок часто не фіксувалися, через це знахідки не паспортизовувалися, що ускладнює ідентифікацію матеріалів). У повоєнні роки і до кінця 1980-х матеріали доби середньовіччя і козаччини з гирла Самари цікавили, переважно, краєзнавців і аматорів. У 1960-1970 рр. брати В.В. та Е.В.Бінкевичі знаходили монети й інші старожитності на Ігренському півострові: про ці знахідки з пониззя Самари лише стисло згадано в праці „Городок старинный запорожский Самарь с перевозом [1]. В цей же час і на цій же території краєзнавець з Придніпровська Є.Богуш збирав натільні хрести, колекція яких по смерті аматора була розпродана спадкоємцями частинами. У 2001 році науково-дослідною Лабораторією археології Подніпров’я ДНУ під керівництвом професора І.Ф.Ковальової на території Богородицьком фортеці і її посаду були розпочаті планомірні розвідки і розкопки.

Багаторічні дослідження старовинного козацького міста Самарь і його наступниці – Богородицької фортеці дали можливість археологам ДНУ не тільки вирішити довготривалу дискусію щодо локалізації цих пам'яток на сучасній географічній: площині [4], а й ввести до наукового обігу численні комплекси знакових знахідок [7; 8; 14]. Внаслідок інтерпретації отриманих матеріалів дослідниками було отримане порозуміння виключності усього самарського пониззя, що потребувало розширення територіальних меж пошуку.

“Як вступив Мазепа в Правління Гетьманське, найпершою його справою було провести надійні приготування до походу на Крим. І для того через увесь 1688 рік декілька тисяч Малоросійських лопатників будували місто Самар у гирлі Самари, назване опісля Богородичною кріпостю, де влаштовано великий магазин і наповнено його численним провіантом та всякими запасами”, – пише про заснування Богородицької фортеці автор “Історії Русів” [1]. Вищезгадана історична й археологічна пам’ятка доби пізнього українського середньовіччя постійно привертала увагу дослідників протягом щонайменше останнього сторіччя. Першим визначив місцерозташування даного об’єкту на сучасній місцевості архієпископ Феодосій (Макаревський): “Містечко Стара Самара розташоване нижче Самарського монастиря і сучасного Новомосковська, в 6 верстах від впадіння Самари в Дніпро. Це – відоме і славне запорозьке місто Самара. Російські війська, йдучи до Криму, зупинялися в Самарі як на роздоріжжі й користувалися гостинністю запорожців. Тут в свій час збудовано було першу й головну російську фортецю; тут був відомий так званий Богородицький ретраншамент з пороховим і селітровим заводом, з величезними магазинами, з цілими “кварталами и рядами промышленных и торговых домов и лавок” [2]. Впродовж періоду кінця XIX–XX ст. територія Нижнього Посамар’я стала предметом численних дискусій в тому числі і з приводу місцезнаходження старовинного запорозького містечка Самарі (Самари) [3] і локалізації на берегах дніпровської притоки запорозьких паланкових центрів і російських фортець XVII – XVIII ст. [4]. Картографічні матеріали, джерельні дані та результати історіографічних розвідок настільки протирічиві, що сучасне місто Новомосковськ Дніпропетровської області на підставі різноманітних студій визначають як містечко Новоселиця, Богородицька фортеця, а також Самарчик, Старий Самарчик, м. Самар. І коли поєднуються історіографічні дослідження й ті чи інші комплекси картографічних матеріалів, плутанина кількаразово збільшується. Прикладом того слугує ситуація в м. Новомосковську, про що вже йшлося: в ньому встановлено меморіальний камінь, на якому подано інформацію про існування в цих місцях Новобогородицької фортеці. Крім того, на підставі легендарних даних про будівництво в Самарі чи Новоселиці дерев’яного Троїцького собору, з цим містом ідентифікуються і слобода Новоселиця, і козацьке місто Самарь (Самара), тоді як в справі про будівництво в Самарчику нової великої церкви замість старої (про собор мова не йдеться) зазначені назви – Самарчик, Самар, Старий Самарчик, м. Самар [5].

В умовах втрати більшості українських стародруків XVII – початку XVIII ст., неабияке значення для дослідження мають поодинокі знахідки, котрі іноді трапляються серед приватних зібрань або державних сховищ. Збереження і введення до наукового обігу подібних раритетів входить до важливих напрямків досліджень української історії козацької доби.