Із ряду цікавих видань, котрі протягом останнього року з’явилися у наших сусідів-запоріжців, особливу увагу на себе звернув невеликий збірник статей М.О. Міллера, археолога і історика, учня академіків Д.І. Багалія та Д.І. Яворницького, на початку 30-х років минулого століття завідувача археологічного відділу Дніпропетровського крайового історико-археологічного музею (нині – ДНІМ ім. Д.І. Яворницького), заступника голови Дніпрельстанської археологічної експедиції. Збірник вийшов у серії «Повернута спадщина» (вип. 14), яку видає «Запорізький обласний центр охорони культурної спадщини». Власне, це є републікація маловідомих нашим краянам невеликих праць М.О.Міллера, зміст яких має безпосереднє відношення до історії дніпровського Надпоріжжя, тобто території вздовж Дніпра від Дніпропетровська до Запоріжжя.

Сьогодні широкому загалу науковців повертаються праці, які видавалися у дорадянський період в малій кількості або обмеженим накладом. Харківський приватний музей міської садиби видає роботи, які лище побіжно стосуються історії Катеринославщини і в основному присвячені Харківському краю. Цього разу здійснено перевидання праці відомого археолога, історика, етнографа Василя Олексійовича Бабенка. Дане дослідження було написане на початку ХХ ст. і приурочене до проведення ХІІІ Археологічного з’їзду, який відбувся у м. Катеринославі в 1905 р.

Підготовлене спільними зусиллями авторського колективу українських істориків видання фактично вже стало бібліографічною рідкістю, адже воно є цікавим не тільки інтелектуалам чи професійним історикам, але і широкому загалу краєзнавців і шанувальників історії. Дослідження історії дніпровського лоцманства має історіографічну традицію, у якій відкладалися напрацювання кількох поколінь етнографів та істориків. Унікальне природне явище, яке дало назву серединній частині Дніпра – Надпоріжжя, дніпровські пороги – здавна привертали увагу, але корпорація дніпровських лоцманів, що розвинулася біля дніпровських порогів, довгий час залишалася темою малодослідженою. До певного часу (імовірного, фактичного існування цієї професійної громади до кінця 20 х р. ХХ ст.) наукового зацікавлення до історії виникнення лоцманської громади не виявлялося, і лише із початком будівництва Дніпрогесу, коли постала реальна загроза зникнення унікального археологічного та етнографічного матеріалу, очевидною стала потреба нагальної фіксації і вивчення такого цікавого явища як дніпровське лоцманство.

Однією зі складових розвитку місцевого самоврядування є його символіка. Знаки, символи, герби вже багато сотень років супроводжують населенні пункти, складаючи своєрідну систему соціального кодування, в якій відображені найбільш органічні елементи їхньої внутрішньої організації. Через геральдичні символи люди намагались представити історичну, культурну та соціальну традиції розвитку різних міст, сіл та місцевостей. Геральдична традиція Придніпров’я має не дуже тривалу історію. Достеменно відомо, що перші герби місцевих громад з’явилися тут у XVIII ст., коли територія сучасної Дніпропетровської області входила до складу Вольностей Війська Запорозького низового.

В статті на основі аналізу матеріалів газети “Зоря” висвітлено повсякденне життя вчительства Дніпропетровщини у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Увага зосереджена на професійній діяльності освітянської інтелігенції, їх громадській роботі та відпочинку.

На основі аналізу творів письменників Дніпропетровщини 20-х – 30-х років XX ст. висвітлено зміни у побуті жителів та визначено головні побутові теми творчості літераторів.

За матеріалами газети “Отклики жизни” досліджено висвітлення проблеми алкоголізму в Катеринославській губернії. Проаналізовано публікації газети, що дозволило побачити реакцію суспільства на антиалкогольну політику держави.

У статті представлено театральні спостереження М.Б. Гєрсєванова, що дозволяє розширити уявлення про культурні потреби освіченого катеринославського дворянства середини ХІХ ст.

У статті проаналізовано сприйняття російськими мандрівниками початку ХІХ ст. минулого і сучасного їм стану українського козацтва.

Розглянуто наукову діяльність, археографічні дослідження провідного наукового співробітника Дніпропетровського національного історичного музею, кандидата історичних наук С.В. Абросимової (1953-2011).