Чинники підвищення ефективності управління кадровими ресурсами регіону в умовах воєнного стану

Abstract

Безпрецедентні виклики, пов’язані з широкомасштабною агресією по відношенню до України з боку рф – руйнації, знищення підприємств, втрати обладнання та персоналу – загострили негативні наслідки спричинені COVID-19 для більшості бізнесів. Фактично бізнес опинився в ситуації, коли необхідність налагодження дистанційного процесу в діяльності стала не спробою розширення бізнесу, а вимогою виживання. Одним з вагомих аспектів для забезпечення подальшого функціонування стає й важливість зміни у підходах до управління персоналом. Проте не всі підприємства в регіонах мають змогу функціонувати повністю у режимі дистанційного керівництва. Окремі види діяльності потребують і надалі реальних активів та забезпечення виробничого процесу на місцях, що обумовило необхідність релокації із зон бойових дій у нові для них частини країни, у невідомі конкурентні умови та інтеграції у нове бізнес-середовище. Ці процеси вплинули й на кадрові стратегії. Частина наявних працівників була втрачена як внаслідок виїзду закордон, так і у зв’язку з неможливістю релокувати бізнес зі всім персоналом. Тому механізми управління персоналом в умовах воєнного стану суттєво різняться та набувають індивідуального характеру