Стратегічний розвиток оздоровчої рухової активності населення України (2020 – 2028 рр.): аспекти управління

Abstract

Рухова активність населення розглядається як один із провідних чинників формування здорового способу життя та профілактики низки захворювань та хворобливих станів, які мають найвищу питому вага серед причин передчасної смертності українців (серцево-судинні хвороби, діабет, окремі форми злоякісних новоутворень, прояви депресії та девіантної поведінки, наприклад, алкоголізм, наркоманія тощо) [1]. Саме цей перелік хвороб та хворобливих станів формує високий показник загальної смертності в економічно розвинутих країнах Європи, до яких належить й Україна. Економічна оцінка втрат людського капіталу, як результат передчасної смертності населення, вимагає від національних урядів розробки комплексу заходів протекційної спрямованості. Основним принципом такої державної протекційної політики щодо здорового способу життя є політична воля керівництва держави щодо розвитку державної політики громадського здоров’я. За даними ВООЗ, в 2019 році українці перебували на 93 місці із 169 країн світу за рівнем здоров’я. Міжнародні експерти зазначають, що регулярна оздоровча рухова активність сприяє зниженню рівня захворюваності на хвороби серцево-судинної системи до 36 %. Отже, за великим рахунком, можна стверджувати, що оздоровча рухова активність, яка запобігає ризику передчасної смертності, сприяє зміцненню здоров’я та збереженню трудового капіталу нації, а відтак на національному рівні забезпечує розвиток економіки і суспільства загалом.