Поетична пареміологія Анатолія Шкуліпи

Abstract

У статті досліджуються паремії у поезії збірки «Навстіж – як небеса» сучасного письменника з Чернігівщини Анатолія Шкуліпи. Наголошується на народності поетичної мови автора, на розв’язанні проблем пареміології серед фольклористів, лінгвістів, літературознавців через важливу роль науки в морально-етичному, духовно-естетичному житті народу. Уведення в художні тексти паремій, притаманне більше прозі, сталі вирази надають текстам простоти сприйняття, афористичності, увиразнюють українську народну традицію. Питання інтерпретації паремій, їх функцій у поезії є актуальним і потребує додаткової уваги. Поезія А. Шкуліпи багата на прислів’я, приказки, загадки, вітання, побажання, поздоровлення, формули ввічливості, чемності, дотепи, пов’язані із світобаченням і буттям народу. Паремії і розмовні вислови, майстерно переосмислені А. Шкуліпою в контексті суспільних проблем, є функціонально вагомим компонентом його громадянської лірики («До питання про справедливість», «На базарі депутат народний», «Нема дурних», «Ми – каїни свого народу», «Уміння жити», «Яких ворогів іще треба», «Філософія післявиборної музики», «Гниди повилазили на плінтус», «Давно пора сказати прямо») –стук-грюк – аби з рук; за вухо не відтягнеш; з моря погод; і сам не гам, і не віддам; горохом об стіну; ні собі, ні людям; розводив теревені; поспішиш – людей насмішиш тощо. У поезії автора поєднано фразеологізми з «кліше недавньої доби» (М. Слабошпицький) – по роялю, по цимбалах, язики поковтали, мотати на вус, голоблі. Паремії у поезії А. Шкуліпи містять лаконічну образно-емоційну характеристику життєвого досвіду, конкретної ситуації – як той Пилип із конопель»; хоч падай, а хоч стій; душі вволю відвели; літа зійшли, мов крига по воді; мертвому припарка»; всі козирі тобі у руки («Сонце у вікнах»). Фольклорні формули в поезії автора набувають паритетних ознак, наповнюються «новим філософським змістом» (С. Єрмоленко) у розв’язанні глибоких морально-етичних проблем.