Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни

На початку 40-х рр. XVIII ст. буремні роки правління Анни Іоанівни поступились місцем „феєричному” царюванню Єлизавети Петрівни 1741-1761 рр. При висвітленні єлизаветинської доби історики доволі часто зазначають, що в своїй політиці щодо українських автономій імператриця, на догоду примхам свого серця, відмовилась від інкорпораційного курсу своїх попередників, (Петра І та Анни Іоанівни) чим на два десятиріччя подовжила життя Гетьманщині та слобідським полкам. Подібні підходи, зокрема, подибуємо в працях І.Срезневського, А.Шиманова, В.Пархоменка, Д.Багалія, В.Наумова [1, с.344-345; 2, с.407; 3, с.85; 4, с.65]. Проте а чи дійсно воно було так? Якщо прискіпливіше придивитися до „української” політики Петербурга в означений час, ідеалістичність одразу зникає.