Ранні літературно-критичні студії Василя Стуса

«Еенергія і витонченість», «афористична сконцентрованість думки»,
«незалежна оцінка» – риси, за І. Дзюбою, властиві Василеві Стусові як
літературознавцеві та критикові, які він проявляв ще у студентські роки. У
статтях «Поезія третьої весни», «На поетичному турнірі», «Най будем
щирі...», «Опуклий вибух таланту», «Еріх Марія Рільке», «Великий з
найбільших», «Гнівний поет доби» В. Стус розпочав полемічно-загострену
розмову про оновлення реалізму, про засилля романтики як профанної
модифікації неоромантизму, про модерністські пошуки в літературі та буття
художника у світі.
На думку І. Дзюби, у В. Стуса до літератури був не лише читацький, а й
поважний теоретичний інтерес.