Оцінювання невизначеності вимірювань методом Монте-Карло

У зв’язку з гармонізацією державних стандартів України з європейськими, концепція невизначеності вимірювань набуває все більш широко застосування і повільно «витісняє» теорію похибок. Сьогодні всі випробувальні та калібрувальні лабораторії, які акредитовані або знаходяться на шляху до акредитації на відповідність вимог стандарту ДСТУ EN ISO/IEC 17025, повинні подавати результати вимірювань (випробувань) з зазначенням розширеної невизначеності [1]. Тому тема методів оцінювання невизначеності вимірювань є актуальною. Загальноприйнятим та широковідомим є оцінювання невизначеності вимірювань за методом докладно описаним у GUM «Керівництві з виразу невизначеності вимірювань» [2] і який наводиться у кожному посібнику з оцінювання невизначеності вимірювання, оскільки є класичним. Даний метод має свої переваги та недоліки. До останніх, серед іншого, можна віднести необхідність знаходження часткових похідних для розрахунку коефіцієнтів чутливості під час оцінювання сумарної стандартної невизначеності опосередкованих вимірювань, що мають складну функційну залежність, а також прийняття деяких спрощень та допущень стосовно законів розподілу випадкових величин.