В останні три десятиліття інтерес логіків і філософів до оригінальних формул П. Флоренського різко зріс. І йдеться першочергово про його вирішення задачі Л. Керрола, яка в загальному вигляді подається так: «q включає (implique) r; але p включає, що q включає не-r. Що необхідно виходить із цього (que fait-il en conclure)?]». Сам Л. Керрол, як і більшість логіків його часу вважав, що в такому випадку р є хибним, оскільки імплікує в себе неможливе. П. Флоренський же підмітив ту цікаву особливість, що насправді хибним могло би виявитися і q, а це у свою чергу, на думку мислителя, призводило до того, що «висновок здорового ґлузду не дає певного, суворо-логічного вирішення». Далі пропонується оригінальне вирішення: «звичайне q припиняє бути таким за особливих обставин, а саме – за обставини р», але це ніяк не означає того, що один із членів задачі безґлуздий.

Несправедливо обділений увагою вітчизняний дослідник Г. Г. Шпет, дає нам невеликий список учених, які разом із ним самим по-справедливости, без упереджень оцінили цілу історичну епоху в українській філософії: від початку письменности у східних слов’ян – до ХVІІІ ст. Назва цієї доби пропонується красномовна: «період невігластва». Наведемо узагальнюючу цитату зі Шпета: «Широкої освічености і поготів науки, бодай богословської, за таких умов годі чекати. Духовенство і знать не тільки не мали уявлення про наукові й філософські інтереси, але й не утворювали навіть, як то було в новій західній історії, міцного освіченого прошарку нації. Наскільки давні руські повчання та слова говорять про низький культурний рівень, про дикість норовів і про відсутність розумового натхнення у тих, до кого вони були звернені, настільки ж вони свідчать про відсутність розуміння задач дійсної розумової культури в тих, від кого йшли». Водночас, у нашій науковій періодиці можна зустріти неадекватні навіть з точки зору «виховної історії» твердження про те, мовляв у Володимира Мономаха прослідковуються прямі впливи гностицизму

При першому ж наближенні стає зрозумілим, що обидва зазначені нами у назві теми мислителі подібні між собою принаймні в двох речах: 1) вони є представниками теїстичного погляду й 2) двоє починали свої філософські пошуки з очисного скепсису. Щодо останнього, то обидві постаті, математики та філософи, зверталися від початку до Монтеня, С. Емпірика та Піррона як основних опонентів будь-якого достеменного знання. Даний підхід здається нам украй важливим не лише методологічно, а й історично. В обох випадках він призвів до епістемологічно-гносеологічного прориву. Наприклад, Р. Декарт, зрештою став першим представником Нової (модерної) філософії у Європі. Але шляхи, якими йшли обидва, значно різняться, стаючи чимось подібним до двох боків медалі: раціонального й ірраціонального.